Сергій СЛАБИК. Перший вісник

Пан Мілош якраз збирався до сну, коли в будинку задзвонив телефон. На іншому кінці проводу пролунав тривожний голос:

— Йому стало гірше… Здається, він не доживе до ранку.

Мілош поклав трубку і важко видихнув. Попереду ще одна важка ніч. Він одягнувся, склав інструменти у чорну шкіряну сумку, з якою не розлучався вже півстоліття, накинув пальто і вийшов з дому. З поворотом ключа замок гучно клацнув, і, щось гучно клацнуло в грудях у відповідь. Кожного разом йому все важче було покидати свій будинок, та цей раз чомусь здався особливим. 

Опинившись на вулиці, Мілош міцніше закутався у пальто. Ніч видалась прохолодною,  повітря сповнене застійним смородом гнилих водоростей і солі. Десь за грядами будинків чувся повільний плескіт хвиль об пірс. Місто поринуло у сон, на вулиці — ні душі. Та все ж Мілошу здавалось, що хтось за ним спостерігає. Відчуття було нав’язливим і всепоглинаючим. Мілош пришвидшив крок. Шлях крізь пітьму вказували лиш поодинокі гасові ліхтарі з незмінним тьмяний помаранчевим світлом, котре відкидало химерні тіні на стінах старих будівель; чоловіку здавалось, з кожної тіні, з кожної тріщини, щілини, за ним невідривно спостерігають сотні очей.

— Вони живуть у тріщинах… — почув він голос, що доносився з його власного горла.

«Вони живуть у тріщинах. Що за нісенітницю я верзу? Я став занадто чутливим. Потрібно передати ремесло молодим поколінням, а самому йти на відпочинок».

Роздуми перервав стукіт каблуків по бруківці. Звук відбивався від стін, підхоплювався вітром, закручувався у спіраль і розносився по околиці. Мілош озирнувся. Позаду нікого не було. Самотній ліхтар, поштова скринька, тіні довкола. Ні, здається та тінь відрізняється від інших. Вона якась темніша.

Чоловік пришвидшив крок. Тепер кожна тінь здавалась йому темнішою за інші, в кожному провулку він бачив постать, що мовчки проводила його поглядом, за кожним кущем крилася загроза. Долоні вкрились липким потом. Серце нерівномірно билось об ребра. Голова поверталась з сторони в сторону, мов вітряк під час бурі, очі в лихоманці оглядали довкілля. Важкі обриси будівель здіймались вверх під дивним кутом, закриваючи собою небо, мов уся вулиця повстала проти нього, перетворилася у величезну пащу, що от-от проковтне свою жертву.

У спішці Мілош ледь не перечепився через бордюр й лиш чудом не впав і не розбився об землю. Опершись руками в коліна, він перевів подих. Серце пульсувало десь у потилиці. Поправивши окуляри, чоловік підвів голову й ледь не зіткнувся носом з блідою згорбленою потворою попереду. Істота виникла з темряви, її великі очі пожирали Мілоша. Кістлява рука судомно стиснула ручку сумки. Мілош зажмурився, готуючись прийняти смерть.

Почувся істеричний смішок. Він переріс у регіт, заразний у своєму божевіллі. Мілош не міг зупинитись. Його зігнуло навпіл, живіт пройняв біль, та він все реготав, один посеред вулиці. Старий дурень! Налякався власного відображення у вітрині. Це ж він та бліда згорблена істота, з великими очима, повними тваринного жаху. І стук каблуків лунав лиш його, і нікого іншого.

— Ех, старий, – сказав він до самого себе, витираючи сльози, — пора на пенсію. Пора.

Усю подальшу дорогу сміх подеколи виривався з його горла. Та він затих, добравшись до місця призначення. Лавка бакалійника занурилася у пітьму, лиш у вікні на другому поверсі миготів самотній вогник. Підіймаючись по сходах Мілош відчув, як згущується атмосфера, як дихають жовті стіни, просочені хворобливими міазмами. Під ногами скрипіли дошки. Десь в будівлі схлипувала жінка.

Пройшовши у відчинені двері, Мілош опинився у невеличкій кімнаті, що нагадувала келію монаха: стіл, заставлений малярським приладдям, невеличкий комод, дзеркало на стіні, дві табурети і ліжко, які бачили кращі часи. На столі горів огризок свічки. Бакалійник стояв, опершись на стіну, й смалив трубку. Погляд його був спрямований у пустоту. Повз лікаря проскочила покоївка з тазиком води, й поставивши на табурету, прийнялась вимочувати ганчірки й протирати чоло помираючого. Мілош тремтячими руками зняв окуляри. День тому перед ним був молодий чоловік, художник, чиї картини прикрашали вітальні ледь не усього міста. Нервове виснаження — констатував лікар. Постільний режим, спокій, чай на травах — хворий швидко стане на ноги.

Та істоту, що лежала на ліжку важко було назвати людиною. Крізь тонку воскову шкіру випирали гострі кістки, сітка гіллястих судин покривала тіло моторошним візерунком. Вираз обличчя нагадував порцелянову маску.

— Зранку я ходив у порт, домовлявся з постачальником, — мовив бакалійник, погляд відсутній. — Коли повернувся додому, на порозі мене зустріла покоївка. Сказала, він закрився у кімнаті й нікого не впускав. Сказала, з кімнати долинав якийсь гуркіт, метушня. Уривки слів, мов він з кимось розмовляв. Згодом запала тиша. Коли я відімкнув двері, він лежав посеред кімнати оціпенілий. Все довкола перевернуто, інструменти порозкидані, фарба пролита. Він малював. Можете глянути на картину. Я виніс її на сходи. Хоча… Я б не радив дивитись таке уночі. Взагалі дивитись…

Мілош скинув пальто, бакалійник прийняв його і відніс кудись усередину будинку. Лікар відкрив сумку й прийнявся за справу. Спробував намацати пульс. Рука, тонка мов тростина, безвільно повисла у повітрі. Променева артерія ледь пульсувала, поодинокі поштовхи здавались ілюзією. Уривчасті подихи танули на очах. Останнім з грудної клітки вирвався моторошний короткий хрип. Мілош дістав ліхтар й підвів до обличчя. Блиск сяйва відбивався у двох чорних перлинах зіниць. Художник помер.

— Час смерті — третя ночі, —  мовив лікар і важко зітхнув.

Після того як вони накрили тіло покривалом, і бакалійник пішов провести покоївку додому, Мілош дістав сигарету і закурив. Повітря в кімнаті стояло важке і викликало нудоту. Його справи тут закінчились. Завтра буде черговий важкий день. Погляд Мілоша блукав по кімнаті, оглядаючи хаос довкола, й зупинився на картині, загорнутій у білу хламиду, кутик якої стирчав з — за одвірок. Варто глянути на останню роботу майстра.

Мілош узяв картину в руки, стягнув хламиду й підніс до свічки. На ній було зображене море, те саме, що спостерігають жителі кожного дня. Темні води омивають піщаний берег, важкі гряди хмар оточили жовтий місяць. Бакалійник розповідав, що перед тим, як впасти в неміч, хлопець хотів провести цілу ніч на пляжі, мовляв, щоб набратись вражень для, можливо, найкращої його роботи. Намальовано непогано, чимось навіть схоже на роботи Айвазовського. Та щось в картині стурбувало Мілоша. Тіло вкрив липкий холод.

У манері малюнку, кольорах, мазках фарби, що художник наносив на полотно щось було неправильним. Картина здавалась об’ємною, і за пейзажем крився новий фон, невидимий людським оком. За лінією горизонту щось було, щось неймовірно велике й зловісне, і воно невмолимо наближалось. Те саме людина відчуває, коли бачить хмари на ясному небі, і розуміє, що за ними слідує буря. Та те, що ховалось за горизонтом було грізніше за бурю. Грізніше за все, що людство колись знало.

«Бакалійник був правий, — подумав Мілош. — Цю картину не варто бачити людям. Мало що могло народитись у запаленому мозку чоловіка».

Він заховав картину за комод, малюнком до стіни, і вже збирався йти, як почув тріск з кімнати, мов хтось ламав курячі кісточки. Мілош повільно обернувся. Шум долинав з постелі померлого. Покривало, яким був накритий покійник, ворушилось.

«Невже він прийняв за мерця живу людину? Та це неможливо. Усі ознаки свідчили про смерть. Що за чортівня відбувається…»

Одним різким рухом лікар зірвав покривало. Серце зробило останній удар і завмерло навіки. Руки заметушились, шукаючи опори. Очі, розкриті від жаху, дивились, як голова, обличчя якої розтягнулося в сардонічній посмішці, відривається від тіла, як рвуться м’язи і жили на шиї, і огидною змією виповзає зі своєї ніші хребет, покритий желеподібною плоттю. Покійний глянув на лікаря, треті повіки грайливо підморгнули. Поміж хребців виросли маленькі ніжки, спочатку вони рухались непевно, та призвичаївшись до поверхні, хутко помчались по підлозі. Голова — сколопендра вислизнула у вікно й зникла в темряві. Тіло лікаря пройняли останні судоми.

Так явив себе перший вісник нового світу.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *