назад

Владислава САХНЮК. Шепіт

В кімнаті зимно. Здавалося, холод пробирався до приміщення крізь кожну шпарину, протяг гойдав фіранки, перегортав сторінки мого щоденника. Стежив. Контролював. За вікном мигтять відблиски далеких блискавок. Разом з електронним годинником рахую хвилини до його повернення. Він ніколи не приходить вчасно. Лише б наважитись сказати…

За дверима знову волає сирена – стрибки електроенергії вкотре вмикають сигналізацію. Надворі свистить, гуде вітер. Злі, моторошні звуки. Здається, осінь вигукує прокляття, від яких поза шкірою мороз. Рухаючись до дверей, помічаю на канапі  сорочку Андрія. Торкаюся долонею зім’ятої бавовни. Вона холодна, як його тіло в ті миті…  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Ярослав ДЗІСЯК. Я прийду ще…

Телефонного дзвінка від неї не було вже п’ять днів. Це була незбагненна аномалія. За майже півроку їхнього неформатного спілкування такого ще не було. Неодноразово, коли її чоловік вже пішов на роботу, чи вона виходила з дому, відводячи дитину до школи Лія телефонувала Дмитру, щоби повідомити, що він завітав у її сни, запитати, чи наснилася йому, як розпочався день, чи просто побажати «Смачного!» до сніданку. Бувало, він випереджав її своїм дзвінком. І так – декілька разів до кінця робочого дня, окрім вихідних, із причин обмеженої змоги усамітненого спілкування. У середу ввечері зателефонувала востаннє,  дзвінок не передбачав нічого тривожного. В четвер була взаємна мовчанка. «Можливо, щось не склалось», – подумав Дмитро, він теж був зайнятий різними клопотами. У п’ятницю молодий чоловік зателефонував до Лії. Вона офіційним, аж до холоду, тоном відповіла, що передзвонить в понеділок. Його насторожили холодні нотки її голосу. Та відклав тривогу до понеділка. Очевидно, у неї неприємності, та він не хотів бути нав’язливим. Але Лія не подзвонила і в понеділок.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

назад


Наша кнопка ///