Людмила ЯСНА. Сон у стремено

Арсенію останнім часом снився один і той самий сон. Ніби він намагається вилізти з глибокої ями, і вже майже дістаєтьcя верху, як підсковзується й скочується вниз. Чомусь дертися йому дуже важко, і яма та якась страхітлива – чорна, липка, кам’яниста. Падаючи, він не дістає дна, чіпляється за виступ, але сили його полишають і він ціпеніє від жаху, що ось-ось зірветься. Його відчай шириться й зростає, беручи в лещата серце й ніби перетворюючи мозок на гостру кригу, яка спричиняє біль і не дає думати. А серце тріпоче, відчуваючи протяжний тугий щем, безвихідь. Намагаючись все ж таки викарабкатися на поверхню, Арсеній знову зривається й летить у прірву, в якої немає дна, а якщо й є, то десь глибоко-глибоко. У вухах свистить, а очі застилає чорно-червона мла. 

Від жаху Арсеній прокидається. Піт густими краплями вкриває йому чоло, серце стугонить, руки й ноги холодні. І навіть його смолянисті вуса ніби наїжачуються. Він пригладжує їх рукою, і в перші миті навіть не може радіти, що то був лише сон. Та поступово заспокоюється й думає про те, що ось знову отримав знак, заново треба перебрати свої плани, щоб уберегтися від небезпеки, яка десь чатує на нього. Цей сон він вважає пророчим, попереджувальним.

Він снився йому і перед взяттям кредиту в доларах, а потім ця валюта так здорожчала, що незрозуміло, коли він віддасть той борг, і перед покупкою земельної ділянки, у якої потім виявився ще один хазяїн, і довелося судитися. У підсумку сім’я залишилася і без наділу, і без грошей. Лише борги. Після цього Арсеній впевнився: якщо наснилося те жахіття, нічого із задуманого не слід робити.

Одного разу вони з дружиною й донькою намітили поїхати до Одеси на вихідні, поніжитися на сонечку, подихати морським повітрям. Щоб вирушити до схід сонця, склали всі речі в машину, завели будильник і полягали спати.

Його розбудив не будильник, а звичний страшний сон. Арсеній рвучко сів на ліжку й, коли його полишив дріж, твердо вирішив – вони нікуди не поїдуть. Дружина вмовляла, донька плакала, але Арсеній залишився непохитний. Із зовсім зіпсованим настроєм вони розвантажили машину. Донька побігла до подруги, а дружина сердито торохтіла посудом на кухні.

Арсеній потинявся квартирою й вирішив не гаяти час, а поїхати на СТО. Вже пора зробити техогляд їхньої старенької «шкоди».

– Як же ви до нас доїхали? – здивувався майстер, витираючи руки ганчіркою.

– Я що? – не зрозумів Арсеній.

– Та майже вся гальмівна рідина витекла. Там у трубочці невеличка тріщинка… І мастило капало зовсім чорне…

Арсеній згадав сон і злякався, уявляючи себе з сім’єю на трасі. Навіть не захотів думати, що могло статися.

Було ще кілька випадків, коли після віщого сну Арсеній міняв рішення: не поїхав у відрядження, настроївши проти себе не лише начальство, а й доброго друга, який мусив пуститися в дорогу замість нього; провалявся однієї суботи весь день на дивані, тлумачачи той докучливий і виснажливий сон; якось відмовився йти до театру, і дружина спересердя порвала квитки й викинула в сміття. Може, він уже параноїк? І сам себе програмує на ті сни, і все те збіг обставин? Але береженого Бог береже!

Цього разу після зловісного сну він знає, що треба скасувати. Знову мало бути відрядження, і діставатися туди треба літаком. Нехай його навіть з роботи витурять, але він нікуди не полетить. Подзвонив директору й сказав, що обставини так склалися – він не зможе… Директору відібрало мову, він не дуже й лаявся. Арсеній передбачив, як той хитає головою й підписує наказ про його звільнення не за власним бажанням, а за професійною непридатністю.

Краще вони з донькою сходять зараз на іподром, знову покатаються на конях. Це улюблений їхній відпочинок. До того ж донечці сьогодні виповнюється сім років, і він їй давно пообіцяв.

– Тату, а що взяти Марусі? Може, морквинку? – запитала донька.

– І яблучок візьми, – порадив Арсеній. – Коні люблять яблука.

На іподромі майже нікого не було. І кобила Маруся виявилася вільною.

– Давай спочатку я кружок проїду, а потім ти, згодна? – Арсеній лагідно усміхнувся донечці й, не чекаючи відповіді, засунув ліву ногу в стремено.

Дівчинка в цей час дістала морквинку з пакетика та різко простягнула її форкаючій тварині, бо тато, міцно тримаючись за луку, вже замахувався вільною ногою, намагаючись осідлати кобилу.

Маруся злякалася, ще й бадилля морквини зачепило її ніздрі, тому вона сіпнулася  й раптом рвонула вперед.

Арсеній втратив дорогоцінні секунди, бо, замість того, щоб визволити ногу, вхопився однією рукою за поводи, а другою вчепірився в гриву, намагаючись втриматися на крупі коняки. Та за мить відчув, що не впорається. Краще просто зіскочити. Арсеній відпустив поводи, одночасно намагаючись висмикнути ногу зі стремена. Але нога за щось зачепилася, чи, може, розв’язаний шнурок заплутався.

Перелякана лошиця понесла, і Арсеній, навіки з’єднаний із тим стременом, завалився головою до землі, вдаряючись нею об каміння не раз і не два, і не три… І ось у ці секунди, доки ще був при свідомості, він відчув неймовірний страх, у стократ більший, ніж під час тих сновидінь. Він наяву падав у прірву смерті, й не лише гострий фізичний біль, а, найперше, усвідомлений паралізуючий розпач стрілою проник у його серце. І миті ці немовби набрякли, розтяглися, він навіть устиг уявити себе збоку, а ще згадати й одразу забути щось важливе, чого не зробив у житті, й пройнятися жалем, що не побачить, як виросте його донька, навіть промайнув її образ у білому платті й фаті. А потім знову цей розсунутий час стрімко ущільнився. І розуміння того, що він нічого не може вдіяти, що спасіння немає, заповнили його єство таким диким відчаєм і жахом, який здавався вічним, і який неможливо пережити…

Коли кобила нарешті перестала галопом накручувати кола на полі іподрому й зупинилася, отетеріла дівчинка повільно рушила вперед, вдивляючись у понівечене, закривавлине тіло, все ще стискаючи в руках порожній пакет, з якого вже висипалися яблука. Вона, шокована побаченим, відчувала лише глибоке здивування: її татко зовсім посивів. Ці чужі, майже білі вуса збільшувалися в розмірі, множилися, поки не заповнили весь простір перед нею.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *