Артем БАРАННІК. Краще за справжнє

Гліб знову затримався до пізньої години. Один, в темному бутафорському цеху, при світлі настільної лампи, він закінчував трьохсоту фіолетово-білу пелюстку жоржин. Минулу ніч він провів у театрі, переробляючи свою ж роботу, і сьогодні почував, що увагу і концентрація сильно впали і йому потрібен сон. Гліб часто ночував у майстерні, тому що не йшов додому до тих пір, поки не був задоволений своєю роботою. Але вимогливість і перфекціонізм, які доходили до крайності, забирали в нього сили і час. Іноді Гліб зізнавався собі в тому, що йому подобається себе мучити прагненням до ідеалу. Правдоподібність зробленого їм реквізиту приголомшувала, обманювався кожен без винятку, хто порівнював справжню річ з підробкою. Гліба вважали майстром бутафорії. 

Друзів і сім’ї у нього не було, і коло спілкування складалось лише з колег, з якими він був не дуже відвертим. Решту людей він тримав на відстані ділових відносин. Його світи були далеко звідси. Він жив речами з п’єс, їх історіями і змістом і не бажав звертати увагу на буденний світ. Переконаний, що реальність нічого з себе не уявляла, так як була хаотичною і незбагненною, тільки в майстерні Гліб міг відчути прилив сил. У ті рідкісні моменти задоволеності своєю роботою, у нього виривалася фраза: «Навіть краще ніж справжнє»! Цю єдину мету він і переслідував в роботі, і коли йому вдавалося перевершити реальність, він відчував радість.

Гліб закінчив о дванадцятій годині ночі і згадав про п’єсу, яку потрібно прочитати до завтра, і вирішив, що зробить це вдома. Жив він в одній маленькій кімнаті, де ледь вистачало місця для нього, тому що вона до стелі набита мотлохом і старими речами, як власними, так і купленими на блошиному ринку, а іноді і принесені зі звалищ. Полиці завалені старими книгами, зламаними предметами, кресленнями і дитячими іграшками. На окремому стелажі стояли мініатюрна ажурна альтанка, маленька кушетка, сервант з малесеньким посудом, і інші лялькові макети, які ставали частиною сценічних декорацій в реальному масштабі. Патологічне накопичення Гліб виправдовував професією.

В кутку стояв секретер, гордість колекції. У скриньках Гліб зберігав десятки маленьких деталей і іграшкових фігурок для майбутніх макетів. Навколо столу простір було оформлено як шматочок казкового лісу: химерний стовбур, що впирається в стелю і коріння, яке звивається біля ніг зроблені з поролону, а листя – з двох шарів крохмальної марлі і бязі. Поряд стояв кущ з батистовими квітами, несхожими ні на один з існуючих в природі видів, і десяток комах. Обстановка нагадувала казку Гофмана – чарівно, і в той же час строго і похмуро. Гардероб Гліб оновлював рідко, і навіть коли робив це, то купував схожі речі, тому він завжди мав однаковий вигляд. Зміни в реальному світі він переносив болісно.

Крім театру і домівки Гліб більше ніде не бував. Ці місця він знав напам’ять: кількість сходинок на поверсі; звук замка вхідних дверей; скрип стулки вікна; довжину тіні ліхтарного стовпа біля під’їзду; відлуння в коридорах театру; запахи кожного з цехів; знав кожну тріщину на поверхні робочого столу і інші деталі, які мало хто помічав. Найдрібніші зміни він вловлював як точний вимірювальний прилад. Реальність він сприймав як схематичну і передбачувану необхідність, з якою доводиться миритися.

Незважаючи на глибоку ніч, Гліб відчув, що зовсім не хоче спати – мабуть осіннє нічне повітря освіжило голову, і він сів читати рукопис.

Сюжет описує події маленького альпійського містечка, за часів, коли забобонні традиції поступалися науковій думці. Історія про дівчину аптекаря, що виросла в жіночому притулку. З юних років вона збирала трави на схилах гір і вивчала їх лікарські властивості. Не залишилося жодної людини в місті, кому б вона не допомогла. У неї закохується син барона, батьки якого проти подібного захоплення, але він продовжує приходити до неї за зіллям від вигаданого безсоння. З подорожі світом повертається друг з притулку, з яким вона разом зростала, і вони закохуються. Недалеко в горах живе відьма, до якої дійшли чутки про неймовірні здібності травниці. Від заздрощів вона спускається в місто і накладає прокляття божевілля і сноходіння на юну цілительку. Уві сні молода дівчина замість снодійного робить отруту, і наступного дня віддає синові барона, нічого не підозрюючи. У барона була донька, і одного разу, в пошуках засобу від безсоння вона знаходить пляшечку снодійного в кімнаті брата і приймає отруту, на ранок її знаходять мертвою. Розслідування не дає результатів, тому що отрута одразу ж вивітрюється.

Тоді мати дівчинки, жінка старої віри, звертається до відьми, з проханням воскресити доньку, і з’ясувати обставини її смерті. Під час ритуалу, в тіло вселяється дух іншого, і мати, збожеволівши від шоку, йде в монастир. Тим часом ревнивий хлопець з притулку кидає виклик синові барона і гине на дуелі. Молода дівчина втрачає розум і чує голоси. Одного разу в лісі, вона знаходить гніздо, і їй здається, що з яєць вилупилися змії, і ніби одна вжалила її. Син барона, не дивлячись на горе в родині, намагається допомогти цілительки і забирає до себе в будинок. З’ясовується що вона хворіє сомнамбулізмом, і він знаходить гіпнотизера, для того що б вилікувати дівчину. Під час сеансу вона описує ніч, коли зробила отруту замість снодійного, і таємні обставина загибелі доньки барона розкриваються. Коли героїня дізнається, що винна в смерті маленької дівчинки, вона вішається в лавці.

«Яка безнадія, – подумав Гліб і відклав рукопис. – Що таке насправді людське «Я», якщо ніхто не застрахований опинитися в полоні підсвідомості, бути обманутим злими жартами власного мозку». Такі роздуми виникли після прочитання. П’єса йому сподобалася, і він вже малював в голові декорації і подумки перебирав речі, які згодилися б для реквізиту. Він глянув на кущ, праворуч від секретера, і помітив, що одна штучна квітка закрилась в бутон. Гліб нахилився ближче і став пильно вдивлятися. Він не пам’ятав, коли встиг це зробити, і це стривожило Гліба. Коли справа стосувалася бутафорії, пам’ять працювала з енциклопедичною точністю і жодного разу не підводила. Напевно, ніч без сну і сильна втома дає про себе знати, і він вирішив залишити з’ясування обставин до ранку і ліг спати.

Наступного дня Гліб так поспішав в театр, що про квітку, що закрилась в бутон, забув. Тим паче, що на ранок вони були розкриті, як і раніше. Пару годин сну не сильно допомогли йому набратися сил, і прокидатися було важко. Вранці він любив чорний чай з медом. Гліб і кроку не робив за поріг, поки не вип’є чашечку, навіть коли спізнюється, але сьогодні ця звичка грубим чином порушена. Банка меду, куплена пару днів назад, виявилася наповнена соняшниковою олією. Бутафорський прийом, який і сам Гліб робив неодноразово: кладеш масло на чотири години в морозильник, і виходить потрібний ефект, але ненадовго. Треба ж попастися на такий трюк. З таким нахабством він стикається вперше. Гліб пам’ятав, що пробував мед при покупці, напевно, продавець підмінив баночки. Ця обставина розлютило Гліба, бо він терпіти не міг, коли щось відбувається не так, як гадалося. Він неодмінно повернеться до продавця і вимагатиме повернути гроші.

У ранковому осінньому небі був блідий місяць, схожий на привид при денному світлі. У поєднанні з туманом виглядало містично. Свіже повітря заспокоїло нерви і привело думки в порядок.

В театр Гліб встиг якраз до початку художньої ради з приводу нової п’єси. Художник-постановник, він же директор бутафорського цеху, насамперед показав підготовлені заздалегідь ескізи, і після обговорення стали переглядати сцену за сценою, і складати список необхідного реквізиту. Коли дійшли до епізоду з гіпнозом, Гліб запропонував зробити декорації в стилі експресіонізму: зі спотвореними пропорціями, промальованим тінями і ламаними лініями, немов дія відбувається в кошмарі. Колектив схвалив ідею, і художник-постановник попросив зробити ескізи якомога швидше, щоб обговорити це з режисером, і зварювальний цех почав працювати над основою для декорацій. При розподілі завдань Глібу доручили підготувати реквізит до сцени воскресіння маленької дівчинки: жертовну тварину, обсидіановий кинджал, золоту чашу, вівтар і кров. Зробити яйце зі змією Гліб зголосився сам, він любив братися за складні завдання і шукати нові рішення. З приводу фінальної сцени у режисера було побажання не показувати відкрито повішену героїню і вирішили, що буде видно тільки підсвічений софітами силует тіла за світлою ширмою. За мерця теж взявся Гліб, тому що ніхто не виявив бажання цього робити.

Після ради художник-постановник відвів Гліба вбік і сказав, що у п’єси знаменитий режисер, та й бюджет не малий, так що потрібно не вибиватися з графіка. «Я не сумніваюся в твоїй майстерності, але прошу, Гліб, без фанатизму. Чутки розносяться швидко, і складно знову повернути собі добре ім’я. У тебе з’явився шанс виправити ситуацію», – він дружелюбно глянув в очі Глібу і потиснув йому плече. Йшлося про випадок, коли через нав’язливе бажання досягти правдоподібності, Гліб не встиг зробити частину декорацій. За день до прем’єри, зрозумівши, що дерево Тантала жахлива пародія, він знищив його, розламав молотом на маленькі шматочки. А так як конструкція складна, з механічними пристосуваннями, і з дорогих матеріалів, то швидко відновити декорацію не було можливості. Чудові плоди на гілках виявилися в недосяжності, як для Тантала, так і для Гліба. У ті дні він немов збожеволів. Прем’єру відкласти було неможливо, і замість першокласної декорації на сцені було наспіх зроблене картонне дерево, що сильно псувало сценічний задум. За добрі заслуги йому пробачили цю витівку, допустивши, що кожен великий митець іноді переживає кризу, а з Глібом подібне трапилося вперше. Нікому не подобається, коли згадують про минулі помилки, але потрібно мовчки кивати головою, і обов’язково сказати в кінці, що подібне ні в якому разі не повториться.

Гліб повернувся на робоче місце, і вирішив поглянути на вчорашню роботу свіжим поглядом. Сунувши руку в ящик, де лежали пелюстки, він відчув холод і вогкість. Гліб дістав жменю і зрозумів, що тримає в руці живі, злегка мляві і потемнілі по краях пелюстки жоржин. Спочатку він подумав, що йому здалося. Набравши ще одну жменю, Гліб переконався, що не помилився. Він став перемішувати пелюстки, сподіваючись знайти серед них бутафорські, але всі до одної живі. Спочатку Гліб вирішив, що це жарт. Він став питати у колег, куди поділися пелюстки, але вони дивилися на нього з подивом, і навіть з іронічною посмішкою, ніби це він надумав над ними пожартувати. Всі як один хитали головою і говорили, що нічого не чіпали і не підходили до його робочого місця. Він схопив ящик, в який склав пелюстки, і показав їм вміст. «Смішний жарт, мені правда подобається, але сьогодні я не в гуморі, тому поверніть мені все назад», – говорив Гліб спокійно. Колеги стали нервово переглядатися, не знаючи, що відповісти, вони розгубилися і схоже, що хвилювалися не менше. Назрівав конфлікт. Гліб ще раз ввічливо попросив повернути взяте і зупинити розіграш, тому що вже нікому не було смішно. Відповіді Гліб так і не домігся, що викликало лють, але він вирішив стримати емоції, адже цього вони і чекають, хочуть вивести його з себе. Може вони думають, що він знову буде витрачати час і сили на склеювання трьохсот пелюсток, так не годиться. Зрозумівши, що нічого не доб’ється, Гліб припинив допит, і пішов на вулицю викинути пелюстки в сміттєвий бак. «Прийде час прем’єри – самі віддадуть», – так вирішив Гліб.

Робота над новою п’єсою закрутилася як годинниковий механізм. Сотні маленьких шестерень прийшли в рух, і ні у кого не було права на помилку. Затримка в одному з цехів з виконанням завдання, загрожувала зупинити підготовку, і зірвати прем’єру. У виробничій майстерні робили декорації і предмети інтер’єру. У монтажному цеху зварювали каркаси для майбутніх декорацій, які потім відправляються на оформлення бутафорам. Столярний цех, в особі однієї людини, теж не залишився без діла. У пошивній майстерні взялися за крій і шиття костюмів для персонажів. Реквізитор, разом з художником-постановником, збирав необхідні предмети, слідуючи списку. Звукооператори записували фонограму і музику, освітлювачі готували світлову партитуру, а в кінці, на прогонах, підключиться і гримерний цех.

Застільні репетиції акторів, на яких проходить перша читка за ролями, закінчилися. Почалися репетиції в вигородці, де місце дій і майбутні декорації намічалися підручними засобами: стільцями, кубами, верстатами або розміткою на підлозі. На цьому етапі розробляється мізансцена, пластика образів, актори шукають характер персонажів. Репетиції ці проходять ще без костюмів, але якщо необхідні додаткові деталі, які допоможуть в опрацюванні своїх персонажів, то костюмерний і бутафорський цех дають акторам потрібний реквізит і одяг.

Режисер схвалив ескізи для епізоду з гіпнозом і попросив Гліба зробити макети в масштабі один до двадцяти. Це потрібно для того, що б внести зміни до того як зроблять декорації у повний розмір. Тим часом Гліб взявся за жертовну тварину, голуба. Робота попереду копітка. Для пір’я Гліб заготовив саржу і барвник для вовни, а тулуб птаха зшиє з клаптів трикотажної тканини. Паралельно він працював над муляжем мертвого тіла головної героїні. В першу чергу знімаються мірки з актриси. Що б отримати основу для тулуба, її обмотують декількома шарами армованого скотчу. Виходить щось схоже на кокон, який гіпсують зовні, а всередину заливають монтажну піну. Потім гіпс знімається, поверхня вирівнюється за допомогою пап’є-маше, а кінцівки і голова прилаштовується пізніше.

Яйце зі змією виявилося не простим завданням, і доведеться поламати голову. Гліб хотів зробити так, що б змія виглядала як жива. Епізод міг обійтися простеньким муляжем, доповнений грою актриси, але глядача потрібно занурити в атмосферу зростаючого божевілля. Епізоди, коли героїня звертається до голосу в голові, для глядача виглядають як монолог актриси. Але в останніх сценах голос чутно по-справжньому, її безумство знаходить звук, а значить, знайде і форму.

Гліб захотів поповнити колекцію речей, і на вихідних пішов на блошиний ринок. Потім зайшов у пару антикварних лавок, заглянув до крамниці лахмітника і попрямував в ломбард. Він тримав у голові десятки адрес і місць, де можна знайти рідкісні і старі речі. Що б обійти їх всі знадобиться не один день, але іншого способу провести дозвілля Гліб не знав. У дверях ломбарду Гліб зіткнувся з актором, що грає роль гіпнотизера в п’єсі: високий, лисий з гачкуватим носом, схожий на оккультиста. Бутафора він не впізнав, бо мало хто з акторів запам’ятовує працівників цеху, а ось Глібу стало цікаво, що він залишив у ломбарді. Оцінювач спочатку відмовлявся говорити, але після обіцянки викупити закладену річ, що б це не було, показав Глібу брошку. Прикраса у формі хруща з смарагдовими крильцями, і дорогоцінним камінням на спині. Оцінювач назвав ціну, і Гліб віддав всі гроші, які були при ньому, і механічний годинник на додачу. Річ дорога, але вона того варта. Гліб подумав, що може безоплатно повернути брошку, і таким чином йому вдасться придбати друга. В той момент ідея здалася гарною, але перш ніж щось робити, не завадило б з’ясувати життєві обставини, в яких опинився актор.

Наближався день прем’єри вистави, до якої Гліб готував три сотні пелюсток жоржин. Після того випадку з підміною, він не з’ясовував куди вони поділися, переконаний, що жарт себе вичерпає, якщо його ігнорувати, але ніхто нічого не повернув. Коли художник-постановник зажадав бутафорію для прогону, Гліб розповів, що пелюстки готові, але їх сховали, підмінивши живими. Ситуація схожа на випадок в пісочниці, але робити нічого, і художник-постановник зібрав працівників цеху що б розібратися що відбувається. Стали шукати винного, але виглядало так, ніби Гліб не виконав завдання і намагається виправдати себе такою безглуздою вигадкою. Художник-постановник не хотів виносити неприємність за межі цеху, і попросив допомогти Глібу зробити пелюстки до прем’єри. Роботу виконали протягом однієї ночі, точно в строк. Ні режисер, ні директор театру нічого не дізналися про те, що трапилося, художник-постановник почав ставитися до Гліба з недовірою, колектив майстерні затаїв образу, а Глібу дісталася самотність – такий підсумок випадку з пелюстками.

Одного разу ввечері йшов дощ і Гліб затримався у фойє, перечікуючи негоду, в той час як на сцені йшов спектакль. До нього підійшов капельдинер і зав’язав розмову, ніби вони приятелі, але Гліб бачив його вперше. Старий худий чоловік, з охайними густими вусами і глибокими зморшками – враження, ніби йому більше ста років. Дізнавшись, чим займається Гліб, з розчаруванням в голосі він сказав: «Що за бутафорія! От раніше були ефекти. Чого тільки варта сцена в «Битві при Алькасарі», коли фурії віддають бранців на шматування чортам. На сцену виносили свіжі овечі нутрощі, пахло кров’ю. А зараз що – фарбовані яблучка та картонні мечі. Нісенітниця!»На тому й розійшлися. Дощ закінчився і Гліб, не сказавши ні слова, пішов додому. По дорозі він думав над словами капельдинера, і відчував невідповідність. П’єса, яку той згадав, ставилася за часів Шекспіра, і Гліб не пригадав випадку, що б ця назва хоч раз траплялася на афішах сучасного театру. «Звідки цьому старому знати, як там було. Цілковита дурість, ще й розмовляє таким тоном, ніби живцем бачив. Він і схожий на привида», – подумав Гліб і посміхнувся. Спочатку це здалося забавним, але потім він згадав про дивні безглузді події, які з ним відбувалися останнім часом, і забавна думка перетворилася в нав’язливий страх, а що як старий і справді привид. Вдома Гліб розвіяв моторошні думки, взявшись розписувати макети.

Обсидіановий ніж Гліб замовив у єдиного столяра. Говорили, що він прийшов до театру в пошуках роботи, готовий братися за все що доручать. Тоді потрібен був столяр, ось він і взявся за цю справу. Талантів у нього було багато, але розкривалися вони по чистій випадковості, тому що він приховує свої здібності. Ніхто нічого не знає про його минуле, і стали ходити чутки, а фантазія у працівників театру яскрава. Він побував уже в ролі втікача, моряка, дезертира і звичайного бродяги. Може одного разу він раптово зникне, так само як і з’явився, забравши таємницю про своє минуле.

Дерев’яну заготівку ножа Гліб пофарбував в чорний колір, обмотав руків’я прядивом і розмалював краї леза, ніби це надламаний камінь. Далі треба було працювати з виготовлення пір’я для голуба. Пофарбувавши тканину в потрібні кольори, він сточив кілька смуг і, розділивши на відрізки, висмикував нитки потрібної довжини. Через три дні голуб був готовий, залишалося тільки вставити намистинки очей.

Стіна оголошень в театрі, це швидкий спосіб пошуку необхідних речей, тому що ніколи не знаєш, що є вдома у колег. Гліб переглядав її час від часу і побачив запис, що загублена брошка, за описом точна копія, викуплена їм в ломбарді. Підпису не було, але Гліб здогадався – актор повернувся за нею, і з’ясував у оцінювача кому той продав коштовність. Справа напевно приватна, і що б не отримати розголосу, він не заговорив з Глібом безпосередньо, а вдався до такого виверту через дошку оголошень.

Гліб повернувся додому в гарному настрої, від того що може допомогти. Він дістав брошку з шухлядки секретера і оторопів. В руках він тримав жука канзаші – майстерно складена смарагдова тканина, обшита по краях золотою ниткою, зі скельцями на спині і бісерними лапками. За шоком пішов гнів. Перше про що він подумав, що жартівники вломилися до нього додому, інакше як пояснити підміну. Не міг же він бути настільки неуважним. За однією думкою пішла інша, більш нереальна: що як актор не просто грає роль, а володіє навичками гіпнозу, і плете ілюзії навколо Гліба як мерзенний павук. А може він у змові з оцінювачем, і таким чином вони заробляють гроші, обманюючи покупців. Думки хвилювалися як штормове море, і Гліб довго не міг заснути. Тієї ночі йому снилися кошмари. Багатоповерхові будинки уві сні руйнувалися, як картонні декорації і люди, кличучи про допомогу, падали з величезної висоти, а потім небо опустилося на землю, немов це велике синє полотно під куполом, і все занурилося у пітьму.

Вранці наступного дня, коли Гліб йшов по коридору в бутафорський цех, повз нього пробіг кіт, театральний улюбленець на прізвисько Тоша або Павлович – від початку Антон Павлович. Назвали його так, тому що забарвлення морди нагадувало бороду, вуса і пенсне. У пащі він тримав щось велике. Коли Гліб не побачив на робочому місці муляж птаха, закінчений минулого вечора, підозра впала на кота, і він кинувся навздогін. Сподіваючись, що в пошуках затишного місця тварина побіжить до підвалу, Гліб попрямував вниз по сходах. «Ось дурна скотина, що не відрізняє муляж від птаха!» – лаявся він, побоюючись, що кіт сильно зашкодить голубові. Тоша сидів під сходами і терзав птицю: навколо розкидане пір’я, а морда в крові. Гліб прогнав кота, і подумав спочатку, що даремно лає тварину, і що цей голуб залетів з вулиці і попався котові в лапи. Але коли подивився на тіло, то впізнав зроблену ним птицю – той же розмір і колір пір’я, але кров і нутрощі справжні. Перед ним лежав мертвий голуб. Невже колеги опустилися до того, що б фарбувати труп птиці. Подолавши огиду, Гліб виніс тіло у двір, і залишив в купі листя.

Через місяць актори перейшли на сцену. Тепер в репетиціях брали участь і працівники технічних цехів. Вони відпрацьовували перестановку декорацій, створювали світлове оформлення і виправляли партитури. Це етап прогінних репетицій, коли з’єднувалися окремі частини п’єси. Від Гліба будуть потрібні всі атрибути для сцени воскресіння маленької дівчинки, в тому числі і жертовна тварина. Так само потрібно приготувати трохи крові, що б подивитися як це буде виглядати на сцені. Гліб розумів, що правдоподібна кров тут буде зайвою, і може викликати огиду у глядачів. Опудало голуба Гліб купив у таксидерміста.

Гліб закінчив роботу над муляжем тіла дівчини, і залишив на робочому місці, накривши простирадлом, що б нікого не бентежити. Для яйця він придумав хитрий маленький механізм, що б при розкритті гумова змійка звивалася і падала на підлогу. Завдання не просте, і Гліб вирішив поки відкласти виготовлення цієї бутафорії, передчуваючи кращу свою роботу.

Після однієї з репетицій художник-постановник повернув Глібу обсидіановий ніж зі словами: «Що ти виробляєш! У нас театр, а не лавка м’ясника. Втихомир перфекціонізм і знай коли зупинитися. Актриса порізалась, бо не очікувала що кинджал справжній. Добре, що проста подряпина. Гліб, ти ж знаєш, які актори забобонні і ніжні люди, не жартуй так більше. Я насилу втихомирив режисера, але більше прикривати тебе не зможу». Гліб довго сидів і витріщався на ніж. Він взяв його в руку, і навіть не здивувався, коли виявилося, що той справжній. Тепер під підозрою столяр, тому що тільки у нього був ескіз заготовки, що б зробити копію. Один він або в змові з іншими, принаймні один з мучителів тепер відомий. Гліб крутив ніж і намагався розгадати, з чого він зроблений. Схоже на вулканічне скло, дорогий виходить розіграш. Може столяр хоче зайняти місце бутафора. Про нього було відомо так мало, що легко повірити у що завгодно. Але за одним випадком трапився інший.

Під час ритуалу воскресіння, за сюжетом, відьма відпиває кров жертовної тварини з чаші. За немалий термін роботи в театрі Гліб зробив достатню кількість крові. Рецептів багато, але для цієї п’єси він вибрав їстівний варіант: вишневий сироп, крохмаль і вода. Пити її ніхто не збирався, потрібно тільки вмочити губи. Але коли кров застигла, залишивши металевий присмак, актрисі стало погано. До того ж рідина в чаші згорталася, як це відбувається зі справжньою кров’ю.

Репетиція зірвана, режисер злий. Директор театру викликав до себе винного, і поки він вів роз’яснювальну бесіду, Гліб згадав капельдинера з розмовами о нутрощах на сцені. Окрема подія, не пов’язане з тим, що відбувається, вона ніби підказувало про щось. В голові вимальовувалися неймовірні теорії змов. Може сказати, що його підставили, що зроблену ним бутафорію замінюють на справжні речі, домагаючись, щоб Гліб повірив у власне безумство. Але історії з підміною реквізиту схожа на відмовки хлопчиська що нашкодив. З цього моменту Гліб зрозумів, що в театрі друзів у нього немає. Також він розумів, що після прем’єри його звільнять. Прямо це не говорилось, але з настрою і тону це було ясно. Не вигнали його зараз тільки тому, що за ним невиконані завдання, які нікому передоручити.

У бутафорський цех принесли каркаси для декорацій зі сцени сеансу гіпнозу. Гліб швидко впорався з ними, і після художнього оформлення їх забрали на сцену і встановили на фурки, разом з іншими декораціями. Частини п’єси об’єдналися в ціле. Настав день генеральної репетиції. Гліб прийшов подивитися на свій реквізит і оцінити його як глядач. Прийшли друзі, родичі, знайомі і робочі цехів, що б подивитися на результат двох місяців роботи.

Ідея набула форми. Друкований текс рукопису перетворився в голоси, жести і емоції, чим не диво. Від п’єси віяло містикою, і Глібу вона подобалась. Актори переносилися з дії в дію, і прийшла черга сцени зі змією. Реквізит Гліба вдалося випробувати тільки один раз, тому що закінчив він його за кілька днів до генеральної репетиції. І ось героїня знаходить гніздо і бачить, як з одного яйця щось прокльовується. Вона бере його в руки, в очікуванні, що вилупиться пташеня. Актриса зображує захват і дитячу радість. Шкаралупа розкривається, і в долонях видно блискучу луску змії. Актриса скрикує, кидає яйце на підлогу, і чорна тонка тінь в одну мить зникає серед декорацій. «Вона вжалила мене!» – вигукнула вона. Її голос звучав тривожно, з претензією. На сцені з’явився інший актор, і почав свою репліку за сценарієм, але актриса підбігла до краю сцени і повторила, звертаючись до режисера – «Змія вжалила мене!». Стало зрозуміло, що це вже не гра. Кілька секунд вона стояла, похитуючись, а потім втратила свідомість. З-за лаштунків до неї кинулись актори і робочі, хвилювання передалося глядачам, які повставали з місць, що б бачити що відбувається. «Дзвоніть в швидку!» – крикнув хтось із купи людей, які оточили актрису.

Гліб скам’янів. Він не міг поворухнутися, а в голові тільки одна думка: сталося щось жахливе, і в цьому його вина. Метушня вивела Гліба з шокового стану, і ясність мислення повернулася до нього, як повертається чітке відображення на поверхні ставка. «Чи все з нею добре? Що якщо змія отруйна …» – ця думка подіяла як електричний розряд. Гліб розумів, що безсилий допомогти їй, якщо вона помре, то його засудять, і довести свою невинність він не зможе. Скоро до всіх дійде, що сталося і натовп кинеться шукати винного, що б розтерзати, і єдине що спало на думку це втекти. Гліб біг всю дорогу від театру до дому, жодного разу не озирнувшись, ніби за ним вже гналися. Він замкнув за собою і сів біля вхідних дверей, не включаючи світло.

Гліб розумів, що це кінець колишнього життя. «Де я припустився помилки, що зробив не так? Я ж хотів реалістичності, хотів, що б було ідеально». Думки плуталися: якби він марив, люди навколо не страждали б від його реквізиту; може це масова істерія, або колективний гіпноз. Більше було схоже на підставу, але як дізнатися, хто це робить, як довести невинність. Немає кому подзвонити, ні куди бігти, ні друзів, ні родичів – один в центрі віртуозної змови. Гліб взяв себе в руки і спробував знайти рішення. Він встав, включив світло і по кімнаті запурхали метелики. Вони злетілись на світло лампи, і відкидати великі тіні. Гліб глянув на зелений куточок біля секретера, де очікував побачити фальшивих комах, але на гілках і листі було порожньо. Він подивився на метеликів під стелею і з жахом впізнав в них свою бутафорію. Замінити їх живими неможливо, тому що вони плід уяви, форма забарвлення і пропорції вигадані. В голові запаморочилося. Він торкнувся рукою стовбура дерева і відчув тверду зморшкувату кору. Гліб помацав кущ, і листя вже не були накрохмаленою бяззю. Він зірвав квітку, потім другу, третю, і по стеблам закрапав сік. Коріння дерева вросли в паркет, залишаючи в ньому тріщини, і Гліб злякався, що вони проб’ються до сусідів. Він знайшов сокиру, і став рубати коріння. В голові спалахнула нова здогадка: бутафорія перетворюється на справжні речі. Складно повірити, але комахи і кущ підтверджували здогад, віднайти живу їх копію неможливо. Події набули іншого змісту. Але як бути з речами, які навпаки ставали бутафорією?

«Що є реальність? Адже бутафорія робиться зі звичайних предметів, це лише ставлення до речі, але не суть. Весь світ можна вважати бутафорією», – думав Гліб. Він перестав рубати коріння, озирнувся на друзки навколо, і подумав, що якщо здогадка вірна, і у нього здатність перетворювати вироби в живі суті, то на сцені театру, серед декорацій в петлі висить не муляж, а тіло мертвої дівчини, яке в цю саму хвилину покривається трупними плямами. Коли її виявлять, Гліба звинуватять у вбивстві. Треба якомога швидше позбутися її.

Вдома залишатися не можна, можливо його вже шукають. Гліб вирішив дочекатися глибокої ночі і вдертися в театр, коли там нікого не буде. Він довго блукав по холодному осінньому місту, і у нього змерзли руки. Гліб засунув їх у кишені, ліва рука відігрілися, а праву все одно не відчував. Коли він почав розтирати долоні, відчув, що не може поворухнути пальцями правої руки і кисть заніміла. Він помацав іншою рукою: на дотик м’яка і млява, ніби альгінатний зліпок, які він сотні разів робив з кінцівок акторів. Глібом запанікував. Як це зупинити? Як прокинутися? Куди втекти від цього жаху? Хотілося кричати, а чи допоможе це, а може він і кричав, але в той момент не розумів що робить. «Може здатися, віддати себе в руки лікарів, і вони скажуть, що він божевільний. Залишалася ще надія. Так він і зробить, але спочатку винесе тіло з театру». Ближче до ранку на небі з’явилася та сама половина місяця. Вона висіла в небі як декорація, ніби й не було ніякого місячного циклу.

Що б потрапити в театр, Гліб розбив вікно на першому поверсі в гардеробі артистів. Дзвін скла міг почути охоронець, і Гліб поспішив піти: повз артистичних вбиралень, по коридору, який веде прямо до сцени, де він причаївся серед декорацій. У повній темряві і тиші, на дотик, він повільно йшов до ар’єрсцені, де були встановлені декорації для фінальної сцени. Почулися кроки, це охоронець перевіряв кожну кімнату, і, виявивши розбите вікно, став включати світло в коридорах. Потім він увімкнув освітлення в залі для глядачів і на сцені. Коли спалахнуло світло, Гліб якраз опинився перед дівчиною що висить в петлі і підійшов ближче, що б упевнитися в реальності того що бачив. Він торкнувся холодної здеревілої щиколотки, подивився в обличчя сірого кольору спотворене моторошною гримасою і з фіолетовими плямами. Потрібно було негайно зняти її. Часу на роздуми не було, тому що охоронець ходив між декораціями. Гліб обхопив ноги дівчини і одним ривком зняв її, легко обламавши поперечину до якої була прив’язана мотузка, тому що вона не розрахована на вагу людського тіла. Охоронець пішов на шум. Гліб взяв тіло собі на плечі і побіг за лаштунки, а звідти в бутафорський склад. Він залишив тіло під стелажем і, затамувавши подих, слухав – охоронець пройшов повз по коридору. Коли кроки стихли, Гліб забарикадував двері, на випадок якщо той надумає повернутися.

В приміщенні бутафорського складу вікон не було, а вимикач знаходився в коридорі. Гліб загнав себе в пастку. Він не продумав, як буде виносити тіло, як потім буде йти з ним по вулицях та куди понесе, тому що до останнього відмовлявся вірити в правдоподібність того що відбувається. Довго залишатися тут не можна, охоронець викличе наряд. Може заховати тіло на складі серед бутафорії, а самому бігти. Але запах плоті що розкладається не приховати. Простіше самому влізти в петлю, і справі кінець.

Гліб згадав, що на складі була гасова лампа, і почав шукати на дотик. Обережно перебираючи однією лівою рукою вміст на полицях, він рухався вздовж стелажів в повній темряві, переходячи з ряду в ряд. Тут зберігалися карнавальні маски, телефонні апарати, старий програвач, свічники, тростини, жезли, обладунки, капелюхи фетрові і загострені, заводні будильники і валізи. Гліб намацав рукою скелет, швидко ступив у бік, потім намацав рушницю, холодне дуло якої було ознакою, що зброя вже не з полістиролу яким була раніше. Він згадав, що багато речей, які зберігаються тут, зроблені його руками, в тому числі голова старого Магомета з шекспірівської п’єси, і осляча голова Основи. Гліб не хотів знати, що з ними сталося. Стало страшно і здавалося, що хтось йде слідом в темряві крок в крок і принюхується. Гліб знайшов лампу, а поряд на полиці і сірники. Він запалив її і різко обернувся – нічого не було. Поруч з ним на полиці стояв плетений кошик з гнилими фруктами. Яблука, які колись були байковими, тепер вкрилися білим нальотом. Гліб подивився на те як мляво бовтається лялькова рука, і помітив вище кисті кров, напевно порізався коли залазив через вікно.

Гліб поспішив повернутися до тіла дівчини. Коли він підійшов ближче, побачив у тьмяному світлі що по ній повзають раки, які відкушують шматочки мертвої плоті. Колись давно Гліб зробив їх для однієї дитячої казки. Від гидотного відчуття і бажання відігнати падальників він кинув в них лампу, вона розбилася, і вогонь відразу охопив тіло і перекинувся на полиці, де муляжі з пап’є-маше стали спалахувати як свічки. Почалася пожежа, і полум’я відрізало вихід. Гліб кинувся на пошуки вогнегасника, але коли знайшов, не впорався з ним через лялькову праву руку. Дим густів, і Гліб відчував задуху. «На згарищі знайдуть обгоріле тіло невідомої дівчини, а поруч обвуглену ляльку, в якій ніхто не дізнається творця бутафорії, – думав він – Я всього-то хотів досконалості».

Гліб заплющив очі і відчув, як падає в темряву. Потім все завмерло, і яскраве світло пробивалося крізь віки. Розплющивши очі, Гліб зрозумів, що знаходиться в освітленій кімнаті. Пахло ліками і чистими простирадлами. Йому було боляче дивитися, немов він довго просидів в темряві. Над ним хтось схилився. Коли очі звикли до світла, Гліб впізнав актора, що грав роль гіпнотизера. «Змінив роль …» – прошепотів Гліб. Йому було важко говорити.

«Перший час він може нікого не впізнати, таке буває після довгої коми», – сказав актор, звертаючись до когось в кутку кімнати. Гліб повернув голову і побачив у кріслі старого капельдинера.

«Що за сцену ви граєте?» – вимовив Гліб.

«Я ваш лікар, – сказав актор, – Ви були в комі, це часто трапляється під час делірію».

Гліб на відразу зрозумів сенс слів. Вони були для нього немов дурна репліка з п’єси. Він мотав головою, і хотів кликати на допомогу. Ось, ці двоє шахраїв, які підставили його. Гліб спробував встати, але від напруги у нього закрутилася голова. «Заспокойтеся, не треба різких рухів», – сказав доктор, і взяв хворого за праву руку. Гліб відчув дотик. Він поворушив пальцями і потер подушечками одна об одну. Значить кошмар закінчився.

«Театр згорів? Це я винен … – говорив Гліб, і від хвилювання у нього плуталися слова – Моя бутафорія … мене підставили … А що трапилося з вжаленою актрисою? »

«Схоже, в комі ви пережили сильні емоційні видіння. Гліб, ви не працюєте в театрі, ви столяр », – сказав доктор. Гліб сумнівався в усьому, і не міг відрізнити реальне від вимислу. Складно повірити, що це був кошмарний сон.

Гліб подивився на капельдинера: «Що він тут робить?» Після цих слів старий хотів було, щось сказати і з уст його злетіло ледь чутне: «син …», але доктор його зупинив: «Не поспішайте, всьому свій час. У нього зараз провали в пам’яті і велика кількість інформації викличе шок ». Обидва вийшли з палати.

Бранець власного розуму, наляканий невідомістю і так само самотній в своєму божевіллі. Гліб намагався згадати що з ним трапилося до того як він опинився в комі, але пам’ять підводила його. Він подивився на праву руку і побачив, що вона перев’язана на тому самому місці, де, як він думав, порізався об скло. Може він намагався накласти на себе руки. Гліб помітив, що на бинті проступила червона пляма. Він обережно розмотав пов’язку, з рани пішла кров. У Гліба з’явилася підозра, почуття, що він щось упускає і це негайно потрібно перевірити. Він підніс руку до губ і спробував кров на смак, це виявився вишневий сироп.

«Залишили мене тут як непотрібний реквізит, – подумав Гліб, – А я всього лише хотів досконалості».

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *