Борис КІЧОЛ. Туалетний монстр

Сидячи у кріслі він намагався згадати, що ж в біса він сьогодні такого з’їв. Біль був такий наче хтось хоче вирватися на волю з його шлунка за допомогою гвіздка.

Дмитро на силу зумів підвестися з крісла, витер своє спітніле чоло об рукав сорочки і рушив у напрямку вікна. Хлопець відкрив вікно в надії на те, що свіже нічне повітря допоможе йому прийти до тями. Опершись ліктями на підвіконня він висунувся майже по плечі з теплої оселі у вітряну ніч. Вітер швидко осушив його спітніле обличчя, але із болем у животі він ніяк не зміг йому допомогти. 

Хлопчина став закривати вікно, розуміючи, що єдиним варіантом для нього залишається похід до туалету. І якби він зараз перебував у своїй квартирі це було б перше, що він зробив би без особливих роздумів і вагань. Але коли він гостював у дідуся правила змінювалися кардинально.

Вмикаючи ліхтарик на своєму телефоні він згадував ту частину свого дитинства яку він проводив у дідуся із бабусею. Майже єдиною забороною на якій наголошувала його бабця було так зване туалетне правило. Було воно досить просте, маленькому Дмитрику суворо заборонялося не те, що ходити до туалету а навіть підходити до нього. На питання чому, одного разу дідусь замість того щоб заводити свою платівку проте, що мовляв там небезпечно і можна провалитися у гімно по шию а тобі взагалі там буде з головою. Він взяв ліхтарик у одну руку а онука підхопив під другу і пішов у туалет. Увімкнувши ліхтарик і світячи прямо у дірку він дозволив хлопцю заглянути у ту смердючу безодню. Кривлячись і прикриваючи долонею носа хлопчик глянув у низ і йому перехопило подих від гидотного здивування. Він уявляв собі, що там сидять великі жирні щурі які ласують людським послідом і надіються, що якийсь маленький хлопчик впаде у їхнє лігво аби урізноманітнити їхній раціон. Але на власний подив він побачив там дещо, як йому здалося набагато гидотніше за щурів. Якісь мініатюрні створіння якими там все кишіло і які надалі частенько заставляли його прокидатися в холодному поту. На його питання, хто це? Дідусь йому відповів, що мовляв краще тобі не знати, але повір зуби у них гострі.

– Ну, так, що будеш бабу слухатися? – Поставив питання дідусь, погладжуючи його по голові.

– Ага, – перелякано відповів Дмитро.

У ту ніч, коли, як йому здавалося відкрилася страшна таємниця туалету він спав наче у коконі, закутавшись у одіяло з головою в надії, що так до нього ніяка гидота не дістанеться.

Наступного літа коли йому було дев’ять він познайомився із сусідською дівчиною, яка була на два роки старшою. Одного дня, він розказав їй історію про туалетних мешканців. На його подив Майї про них було уже відомо і вона сміючись сказала йому, що це ніякі не монстри а прості личинки мух і якщо у них і є якісь зуби то вони зовсім маленькі. За Майїними словами справжній монстр живе на самісінькому дні, принаймні так їй казав її п’ятнадцятирічний брат.

– От ти подумай, – з серйозним виразом обличчя зверталася вона до Дмитра.

– Що ти там надіявся побачити?

– Жирних щурів, – без роздумів відповів Діма.

– Правильно, так воно й має бути, але коли там заводиться туалетний монстр, щурі стають його їжею.

– Що ще за монстр, не дури мене, не було там ніякого монстра.

– Правду кажу. Удень він спить на дні. На полювання виходить коли стемніє.

– Да? – З не довірою промовив Дмитро.

– Та мій би дідо його давно б вже зловив, він навіть вночі ходить до туалету а не на відро, – з гордістю промовив хлопчик.

Гострий біль у животі вирвав Дмитра з таких приємно моторошних спогадів про мабуть найкраще літо яке було в його житті. Майже весь свій вільний час, а у них з Майєю того літа весь час був вільним, вони провели у засідках у надії на те аби побачити туалетного монстра. І одного вечора вони щось таки побачили і з часом переконали себе, що це був саме він.

З часу полювання на туалетного монстра пройшло майже тринадцять років, але й по цей день Дмитро не заходив до дідової вбиральні після настання темряви. По великому він завжди старався сходити вранці, а малу нужду можна справити і під вишню, або у відро яке дідусь вносив на ніч у хату.

Сьогодні він вперше у житті переступить поріг дідового туалету після опівночі. Відкинувши усі свої дитячі страхи і ввімкнувши ліхтарик хлопець рушив на двір. Проходячи повз дідову кімнату він ступав дуже обережно, наче йшов мінним полем. Він уже на пам’ять знав де знаходиться та ділянка підлоги яка скрипить, але частенько наступав на неї. От і зараз вона заскрипіла, хоча йому здавалося, що він її уже минув.

– Хто там? – Відреагував дід на скрип.

– Це я. Іду до туалету, – відізвався Дмитро.

– Там у сінях відро, не йди на той вітер, – промовив дідусь.

– Та я по великому, щось живота скрутило, – заглядаючи до дідової кімнати, промовив Дмитро.

– Сходи на відро, чого будеш яйця морозити, я вранці винесу. – Промовив дід перевертаючись на лівий бік.

– Та ні, – відповів хлопчина.

– Газети у кухні, – гукнув дід.

– Знаю! ­– Крикнув Дмитро, хапаючи зі столу газету.

На вулиці було дуже вітряно, Дмитро був весь спітнілий і здавалося, що вітер продуває не тільки його мокру сорочку, але й спітнілу шкіру лоскочучи його кістки своїми холодними пальцями. Туалет стояв у садку, в куточку поряд зі старою вишнею, яка накривала його своїм гіллям. З наближенням до туалету Дмитро все чіткіше чув моторошні звуки які завдяки вітру та сухому гіллю вишні на пару із тяжким віддихом вбиральні долинали до вух і носа хлопця.

Зупинившись за пару метрів до своєї цілі, хлопець насторожився, прислуховуючись до навколишніх звуків. Слухаючи, як сухе гілля вишні шкребе листок шиферу на даху туалету, він наче повернувся у дитинство. Порив вітру розчахнув навстіж двері туалету і почав ними бавитися наче дитина метеляючи їх туди сюди.

Простоявши так наче загіпнотизований моторошним скрипінням туалетних дверей і скреготом сухого гілля, зо дві хвилини, він все ж прийшов до тями завдяки черговому приступу болю.

Переступивши поріг туалету, його окутало дивне відчуття, наче він повернувся назад у часі і став тим малим хлопчиком, який боїться заходити до туалету. Дитячий страх повернувся до нього. Дмитро так само, як колись зробив його дід, посвітив ліхтариком у самісіньке нутро вбиральні. Як і в дитинстві там вирувало життя. Тисячі маленьких личинок крутилися без якоїсь видимої цілі, вони взагалі сплять подумалося хлопцю.

Присівши на холодні і трішки вогкі дошки він почав випорожнювати свій кишечник. Щоб якось відволіктися від дитячих страхів він ввімкнув якусь гру на телефоні, який майже миттєво погас.

– От дідько, – вилаявся Дмитро вдивляючись у темряву. Він прислухався, чи бува якась почвара не накинеться на нього. Не дивлячись на те, що подумки він себе переконував, що мовляв які там монстри тут і щурів то немає. Страх його не відпускав і він на всякий випадок прикрив своє хазяйство лівою рукою.

Піт заливав хлопцю очі, йому почало здаватися, що стіни туалету стискаюся,він починав панікувати. Йому здалося, що він почув якийсь рух у низу. Всі спроби увімкнути телефон були марними, батарея здохла. Дитяча фобія з кожною секундою все міцніше стискала свої холодні вологі руки на його горлянці. Не зважаючи на прохолоду йому було спекотно і здавалося, що бракує кисню, він все хапав ротом повітря. Напружуючись і трішки стогнучи він хотів якомога швидше видавити з себе всі нечистоти і вискочити на двір. Правою рукою він намагався намацати шпінгалет на який замкнув двері, але він наче пропав, паніка посилювалася. Напружившись він випустив гази, після чого з нього вилетів добрячий крендель, бризки від якого долетіли до його сідниць. Від цієї несподіванки він так напружився, що почув, як хруснув його телефон у лівій руці. Зірвавшись на прямі ноги, він двома руками став водити по дверях у пошуках шпінгалета, але той наче пропав. У відчаї він кинув погляд у дірку і йому здалося, що з неї щось лізе хапаючись своєю білою пазуристою лапою за краї. На якусь мить там щось зблиснуло, його очі подумав він. Ця думка стала останньою краплею. Дмитро облишив марні пошуки шпінгалета і збираючись з духом вирішив вибивати двері.

З сідниць на його ногу стікала жовта краплина і він відчув легкий лоскіт який вона викликала.  Це відчуття яке він прийняв за дотик туалетного монстра заставило його діяти. Дмитро на валився плечем на старенькі двері туалету від чого разом із ними випав на двір. Зірвавшись на ноги хлопець хотів побігти зі всіх ніг, але опущені штани йому цього не дозволили, він впав. Підхопившись у друге, він підтягнув штани і побіг що є духу, захлипуючись від сліз.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *