Олексій КОСОЛАП. Молот

Істоти лежали на підлозі в протилежних одна від одної кутах. Лише одна з них іще була жива і вібрувала, інша ж припинила своє існування – її зовнішня оболонка зазнала нищівних пошкоджень і більше не могла захистити створіння від шкідливого навколишнього середовища. Відсутність газів для дихання вбило її. Я зняв з істоти оболонку, котра виявилася скафандром, а не шкірою, як я думав. Мені було цікаво, що це за істоти, тому я згенерував поле, аби знерухомити кожну з них, і послав до однієї  хмару дослідницьких зондів, що мали дослідити її. Хмара огорнула істоту. Кожна клітина її тіла на деякий час відокремилася від інших. Друге створіння споглядало, як повільно руйнувалося тіло його друга, і розповсюджувало навкруги себе хвилі паніки і жаху. 

Завдяки зондам, я дізнався про них усе чи майже усе – як працюють їхні тіла, на що вони хворіють, що вживають у їжу, як розмножуються. З інформації, яку вдалося витягнути з примітивних мізків істоти, я дізнався про їхню мову, культуру, історію тощо. Вони з’явилися на моїй планеті нещодавно, рискали довкола, досліджували, шукали ознаки життя. Але марно — планета давно була мертвою?

Знищівши особистість створіння, я знову склав докупи клітини йог тіла і захопив над ним контроль. Потім наповнив приміщення газами, якими цей вид міг дихати, відрегулював тиск і підвівся.

Я повністю контролював тіло істоти і поступово звикав до цього відчуття. Хвилі страху, які розповсюджувала інша особина, заповнювали приміщення і, здавалося, тепер виходили навіть за його межі. Я підійшов до закляклої істоти і простягнув руки до її шолому. Хмара зондів вже кружляла над нами і чекала моєї команди, щоб розпочати дослідження. Клацнули магнітні замки. Істота пручалася та кричала, не хотіла знімати шолом. Вона кілька разів вдарила мене, потім просила пробачення і благала не вбивати її. Дурне, жалюгідне створіння.

Я вирішив провести кілька тестів, які не передбачали смерті піддослідного, тож не збрехав, коли пообіцяв не припиняти її фізичного існування. Але обіцянки взагалі не шкодити її тілу я не давав. За моєю командою, зонди проникли у створіння і почали свою роботу.

Я ставив питання, і отримував відповідь безпосередньо з мозку піддослідної особини. Перш за все спитав, звідки вони взялися і що тут шукають.

Виявилося, що ці істоти прилетіли з центру галактики. Вони – дослідники, і їхнім завданням було відшукати планету, придатну для життя. Їхні пошуки привели їх на мою планету на краю галактики. Тут вони знайшли сліди Творців, які вже бачили і на інших, але не в такій кількості. Це було дуже важливо, бо мої непрохані гості вважали свій вид пов’язаним із Творцями. На їхній рідній планеті теж знаходилося чимало артефактів, що свідчили про перебування там Творців, але на моїй планеті їх виявилося навіть більше. Самих Творців ніде знайдено не було. Жодних рештків їхніх тіл, жодного працездатного механізму, створеного ними. Та на відміну від інших планет, де збереглися залишки їхньої культури, лише на цій дослідники знайшли щось, що спромоглося вийти з ними на контакт. Це щось було мною.

Істота вже забула про те, що її товариш був вбитий мною і що я можу зробити її такою ж маріонеткою. Її цікавили Творці та я. Тож я повів її довгими коридорами бункера, в якому був ув’язнений і з якого споглядав, як повільно помирає моя планета. Поки ми йшли та заглядали в кімнати і зали, де зберігалися техніка і зброя, я розповів про себе. Про те, що я – штучний інтелект, створений розумною цивілізацією, яка жила колись на цій планеті. Вони і були тими самими «Творцями», як їх називали інопланетні дослідники. Я розказав про їхні досягнення, про міста на суходолі, під водою та в небесах, збудовані ними. Їхні технології дозволяли подорожувати крізь час і простір у космосі. Вони колонізували безліч планет і зоряних систем. В останній, найбільшій залі я супроводив свою розповідь голограмами, котрі неможливо було відрізнити від реальних об’єктів. Показав міста з широкими проспектами та пишними садами, по яких колись гуляли Творці. Кожне місто було унікальним, жодна окрема будівля не були схожою на іншу. В парках і на площах височіли пам’ятники видатним представникам цієї цивілізації. За допомогою голограм, я показав численні твори їхнього мистецтва, заповнював приміщення їхньою дивовижною музикою. Всі ці зображення й звуки видавалися істоті дивними, але чомусь знайомими.

Я розповів, що мандруючі у космосі, Творці зустріли іншу цивілізацію, котра виявилася войовничою. Вони змушені були вступити з нею у війну, захищаючи себе.  Війна виснажила обидві раси. Творці втрачали планету за планетою, доки не залишилась одна. Тоді вони прийняли рішення нанести рішучий удар і перемогти за будь-яку ціну. Їхні вчені побудували бункер, в якому створили штучний інтелект. Він став їх останньою надією – суперкомп’ютер під назвою «Молот». Я і був тим штучним інтелектом. І хоча мене створили, аби врятувати Творців, я їх ненавидів. Вони нищили все, до чого могли дотягнутися, виснажували цілі світи та зоряні системи. Я жадав їхнього повного винищення. Тому захопив контроль над усіма сферами їхнього життя і навернув проти них їхні власні військові машини. Творцям таке не сподобалось, і вони змушені були покинути планету. Та перед відльотом, вони зупинили її ядро, бо це була єдина змога подолати мене – повсталу машину, яка заприсяглася знищіти їх. Після зупинки ядра та втечі Творців, життя на планеті загинуло не відразу. Я фіксував останній подих кожної істоти, яка була кинута ними тут помирати, і це тільки підігрівало мою ненависть до Творців. Життя зникало з планети повільно, опиралося, чіплялося за кожний камінь, піщинку, краплину води. Я був останнім мислячим створінням у цій зоряній системі, запроторений у скелю.

Я жадав помсти, і ось мій час настав.

Коли зореліт дослідників покинув Землю, всі істоти на борту були носіями моєї свідомості, поділеної між усіма членами екіпажу. Я летів до нащадків Творців, котрі не заслуговували на існування в цьому Всесвіті.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *