...234...Остання

Тетяна ПЕТРУШКІНА. Покарання за кохання

Під’їздна варта, що в моєму випадку складається з чотирьох згорблених бабусь, нещодавно охрестила мене «скнарою, яка нефігово так прорахувалася». А все через те, що я відмовилася від газу і вмовила свого коханого купити і поставити електричну плитку з духовкою. Нас чекають астрономічні рахунки за електроенергію, але то нічого, головне – я більше ніколи в житті не запалю сірник чи запальничку. В моєму домі ніколи не буде відкритого, живого вогню – ані романтичних свічок, які я так любила, ані газової плити, ані сірників у кишенях моїх друзів-курців. Ніколи!  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Тетяна ПЕТРУШКІНА. Випадок у селі на дві вулиці

Я приїхав сюди працювати. Сюди – це в глухе село усього на дві вулиці десь у чорта на задвірках. Тут навіть інтернету нема. Довелось купляти модем з антеною, щоб не здичавіти зовсім, та й в роботі вряди-годи допоможе. Справа у тому, що я професійний перекладач, і нещодавно наше видавництво купило права аж на самого Мартіна. Я взяв ключі від охайної хатки на краю села, яка належала знайомим моїх знайомих, і приїхав сюди перекладати книгу, яка володіє розумами мільйонів фанатів по всьому світу, а скоро завдяки мені до них мають долучитися і україномовні читачі.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Євгенія ХОХЛОВА. Кальвадос

І

Про істоту не можна було говорити.  Дем’ян знав про це і щодня ледь стримувався аби комусь не розповісти. Ось наприклад цьому бармену. Худорлявий, з тонким татуюванням на передпліччі. Блакитноокий. Він міг би вислухати Дем’янову розповідь. Кажуть бармени вміють слухати уважніше за лікарів. І точно ніколи не помиляються з діагнозом.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Василь ТУРКІВ. Кров до крові

26 вересня 1998-го року 

Гори зачаровували його ще змалечку. Гострі шпилі кам’яних велетнів, які здіймаються щоразу вище в небо, завжди гріли малече серце, що так і мріяло одного дня зібратись у довгу подорож за небокрай, відкрити нові світи, дізнатись, що чатує на нього у цій незвичній і таємничій красі. Ще хлопчаком Юрко виходив на поріг власного дому і мрійливо задивлявся у далечінь, туди, де неосяжним зеленим полем простягався бентежний шлях невідомих обріїв. Він щоразу давав собі обіцянку осягнути цей неймовірний скарб, хоч розумів: прогулянка не буде легкою. На цій непростій дорозі його очікують усілякі перешкоди, щось таке, що й знати не знають щасливі люди. Юрко неприховано дивувався, чому заклопотані дядечки і тітоньки врізнобіч снують своє ділове павутиння і не помічають вражаючого розмаїття природи. Іноді, коли випадала можливість, хлопчина тікав від людської метушні в гущавину, напувався сосновими пахощами предковічного лісу і слухав. Спокій, тиша, гармонія панували під кожним деревцем. Недалечко дзюрчить меланхолійний струмок з кришталево-крижаною водою, в якій віддзеркалювалась його чиста дитяча душа. А зверху листя перешіптується між собою на дивній чарівній мові, зрозуміти яку може лише той, кому ця краса припала до серця настільки, що й розчинитись у ній можна.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Олег КАЧУРОВСЬКИЙ. Адольф

Вона лежала на лівому боці, зручно – не твердо і не м’яко. Під головою щось пухке та приємне. Ліве вушко тонуло повністю і виринало на поверхню повторюючи ритмими дихання, ніби трясовина, що поглинала та відпускала свою жертву.

Чому трясовина? Це не трясовина, не мокра, не гидка і дурно пахнуча. Це також і не піщана пастка, не сухий і не сипучий провал – там відсутня плавність повернення форми до початкової. Що ж це?  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Олена БІЛЕНКО. Ній. Пробудження

…він був кам’яним і величезним.
Усіх, хто заслужив, він карав прокляттям і смертю.
Його помста обов’язково досягала мети.

За вікном сутеніло. Криваве осіннє сонце сідало за горизонт, прощальним скорботним промінням освітлюючи темні крони дерев. Вікові дерева, в парку навколо лікарні, скрипіли, наче жалілися, що прійшов їх час втрачати свої пишні крони. Вони хитались, хапались оголенними гілками одне за одного, та все більше втрачали листя, яке потьмяніло і почорніло під холодними осіннім вітром. Вітер, який співав свою тужливу пісню у віконних щілинах лікарні, бився об тоненькі шибки, зрідка кидаючи на них краплі дощу.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Андрій ПЕТРАШ. Первісток Сонця

Коли світ захлиснувся під мутними водами матеріалізму, а духовність залишилась лише на запилених сторінках давніх книг – саме тоді об’явився він. Надворі була дивна епоха людської гордості, дикої і невиправданої, бо люди уже давно перетворилися на парадоксальні органічні механізми, які виконували невідомі їм самим функції заради мізерної крихти примарного щастя. Життя стало чорно-білою лінією чергування робочих буднів і пустодзвону розважальних вихідних. Більшість без особливих роздумів платили своєю людяністю за спокусливі примари прогресу, залишаючись марнославними індивідуалістами без відмінностей. Творчі генії і музи покинули невдячне людство, яке проміняло їхнє товариство на безглузді розваги і безкінечну спрагу до споживання. Ніхто не може назвати дня об’явлення, бо уже не було смертного, котрий би зумів зберегти усвідомлення часу серед галасливої метушні світу.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Ірина ГАРКУША. Письменниця

Усе дитинство я мріяв бути балеруном. Та я народився в такому занедбаному містечку, для якого танцювати балет було чимось диким. Тут хлопці мали гратися машинками, а дівчата – ляльками. Одні повинні були обговорювати футбол, а інші – танці. Тут усі один одного знали. Точніше, усі знали усе один про одного. Найцікавішим заняттям були плітки. Єдині ритмічні рухи, які виправдовували чоловіків, могли бути тільки в танці святого Вітта[1]. Та це було б темою для іншого обговорення. І якщо хоча б одна людина побачила мене вдома танцюючого в білих дівчачих панчохах, я мав би одразу ж тікати в інше місто, іншу державу, а ще краще на іншу планету. Та мені все-таки прийшлося переїхати. І якщо б я тільки знав, до чого це призведе, то назавжди залишився б трухлявіти у своєму занедбаному містечку.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Дмитро ЧЕПУР. 11 кілометрів

«23 січня у водах Тихого океану відбулось занурення батискафа «Трієст» в найнижчу точку планети – Маріанський жолоб. На борту знаходились американський військовий Дон Уолш та швейцарський океанолог і дослідник Жак Піккар».

New York Times від 25 січня 1960 року  

 

Мене звуть Дон Уолш. Мені 85 років і я живу в штаті Орегон, США. Зараз, як ви самі розумієте, я веду спокійний, розмірений спосіб життя, і вдячний всім силам природи, що я все ще живий і при ясному розумі. Але були ж дні, чорт забирай, коли моє життя було насиченим і цікавим.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Івана САМОЙЛЕНКО. Село Пилипівка

Село Пилипівка, Львівська область. До 1999: населення 253 людини. В 1999, 210 мертвих. Пилипівку називають мертве село. Село-примара.

Сім’я Біличів. Галя.

Щастя в простому. Галю не тягнуло до великого міста, як брата Василя, що поїхав до Львова на заробітки. Вона любила пилипівські поля, такі просторі, що перехоплювало дух. Вільна земля, вкрита лісами, річками. А місто – тяжкі кайдани, що стримують рухи.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

...234...Остання