«Дорога до Слова» Світлани Костюк

Сеанс важливий – зцілення любов’ю…
Я медитую на семи вітрах…
Все, що пекло вогнем, мечем і кров’ю,
Міняю знов на райдуги в очах…

(«Сеанс важливий – зцілення любов’ю…») 

Медитація добра і любові, всеперемагаючої віри і сильного духу, благоговіння життю помежи відчаєм і болем, на роздоріжжі  долі, на семи вітрах… Так треба вміти відчути, так треба віддано любити кожен Богом даний день, самовіддано лишати себе у людях і Слові.

З пані Світланою Костюк і її енергетично-цілющою поезією познайомилася вперше у мережі, потім мала приємність тримати у руках її поетичні збірки і довгими осінньо-зимовими вечорами насолоджуватися неймовірним чтивом.

Нині читаю «Зцілення любрв’ю», збірку, яка побачила світ 2016 року у Чернівецькому видавництві «Букрек» і яка стала своєрідним викликом попередній збірці «Траєкторія самоспалення». Чому так пишу? Читаючи обидві книги я провела невидиму паралель, своєрідну межу між зреченням і вірою у життя, між болем і зціленням любов’ю. Переживши, перестраждавши і переболівши між вогнями у «Траєкторії самоспалення» авторка з притаманною лише їй (так мені здається) волелюбліністю і жагою до життя облагороджується любов’ю, молиться і вірує, бо «кожен подих і крок наш во ім’я святої любові – НА ВІКИ…» («штампувати образи негоже…»), бо «що, скажіть, мені потрібно нині? Потрібна ВОЛЯ…» («Навіяне»).

Жінка-борець, що виборює кожен новий крок, який веде до світла, змагається з темінню – і перемагає, бо має ВІРУ.

 

Зважилась кинути виклик аж надто гучно.

Більші загрози – то й більше бажання жити.

Навіть якщо доля колись вистрілить влучно –

ДУШУ НЕ ВБИТИ…(« Вулиця наших надій – наче стежка в безмежність…»)

 

Слова «біль», «любов», «Бог» – є супутніми  у поезії пані Світлани, ба не лише в поезії, але і в житті. Бо так склалося, бо такий хрест, доля, дорога… Переживши чимало, авторка не втратила головне – Віру, Надію, Любов. Усі оці триєдині дари Господні вона зі світлом, що в душі, несе людям, вона вірує і просить триматися «на відстані променю». Що ж, дорога Світлано, тримаймося!

 

Нам ця краса на вічне щастя зичена

І на життя таку пресвітлу мить…

Дослухаймося, що душа велить.

Вона ж завжди очікує любові

У поглядах…

У музиці…

У слові…

І навіть у житті, яке гірчить…

Отож – ЛЮБІТЬ!!! («І все-таки вона врятує світ…»)

 

Леся Шмигельська

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *