Микола ІСТИН. В промоціях нових літератур (Вікна в інше)

НОВА ЛІТЕРАТУРА

 

Нова література має народжуватися

мов крик немовляти,

дорости, як до планет іншого життя, надписати,

перепродовжити культуру народу. 

Порівняно як люди

в природи

неповторні, так твори –

не повтори.

Подібно шаблям

що поле бою ракетам залишили –

так же літературу на марші

треба переозброювати надсучасними віршами.

Тому, некстмодерністські презентації

не очікують на неосмислені овації.

І не нагадують похорони поезії,

чи поминки прози,

увінчані лаврами

наче вінками,

на законсервованому могильнику літератури.

Біля якого вдова у траурі,

звати яку – пані політика,

сварлива, і легковажна,

з плачами вічними

за бідами українськими.

В товаристві сліпих фанатиків –

ідейних гробовщиків.

А я прихильник літератури живої,

велично-доброї,

філософсько-феєричної.

Яка не допускає розбрату,

і немає людське життя за оплату.

І мої вірші по-некстмодерністськи

це формули : вільнолюбивої етики,

і безпосереднього

сприйняття Бога,

вони є свободою особистості

в суспільстві, в гармонії толерантності,

і космосом відкриттів в собі,

як відчинені двері

до ідейного ядра першооснов,

і будівельного матеріалу обнов.

І їхні новини

про новизну –

проявів першочергового,

в наступних винаходах художнього,

збагатять людину

подальшими побудовами душі,

і розширять Україну

відкриттями, де інші –

землі і небеса…

Котрі окреслять

талановиті конструктори слова,

і як успішні сміливці літературної обнови,

реалізують формулу людського некст-поступу

в кодах ідей Всесвітнього тексту.

 

ВІКНА В ІНШЕ

 

Колись мені приснилися зорі,

які переміщувалися по небу

і складалися в слова та речення,

а ще вони утворювали дивні геометричні символи…

Але небо писало і креслило лише те

що вважало за потрібне…

А я хотів спитати за майбутнє

(бо деяким щось передбачав Мессінг,

підказувала Ванга,

а я мусів блукати багатьма шляхами,

щоб знайти та прокласти свій…)

І тоді, уві сні, до мене таки завітала Ванга,

вона з’явилася в моїй кімнаті,

я розумів що зараз можу розпитати її про майбутнє,

але, так і не наважився,

щоб жодним чином не обмежити свою свободу,

лише Ванга звернула увагу на кішку

яка вертілася поряд,

мовляв : “Кішка в тебе така…”

І з часом, наяву, стався дивний випадок

пов’язаний з нею, –

я вийшов з дому

і пішов вулицею,

за мною побігла моя кішка

(так як бігають за господарями їхні собаки)

я став відганяти кішку

щоб йшла додому,

та на кілька метрів поверталася,

а далі знову бігла за мною,

нявкаючи на всю вулицю,

на що оглядалися перехожі,

і я мусів повернутися додому з кішкою,

(може кішка відчула –

що в той момент мені не треба було йти…)

вдома вона посиділа в мене на колінах,

і заспокоїлася,

лиш тоді я пішов.

Певно все це було не випадково..?

А ще, колись, мені приснився мій неповнорідний брат,

він стояв біля хати,

я здивовано спитав його :

“О, Петро, що ти тут робиш !?”,

а він відповів :

“Мене за татом прислали”,

я прокинувся,

тато хворий лежав в ліжку,

був ранок (і вже було зрозуміло що треба готуватися до похорону),

до вечора батько помер.

А, якось приснилося що з під могильної плити

вилазить якийсь мужик,

простакуватий такий,

попросив закурити,

ну, думаю, – зараз його розпитаю

що і як там в загробному світі,

але встиг задати йому тільки одне запитання :

“Як там на тому світі ?”,

і перед тим як сон згас мов екран телевізора,

мужик встиг відповісти :

“Яке тут, таке і там”.

Я зрозумів що сновидіння

це дивовижні вікна в інше,

і зможу багато довідатися з них,

але, коли, якось, побачив там таке

що зовсім не стосувалося ні мене

ні нашого світу,

зрозумів що не варто.

Бо що треба і так підкажуть…

А мені як письменнику

хочеться не розгадувати чужі таємниці

з інших світів,

а писати власний світ,

і творити наступні…

 

***

Вірю в космічних людей,

як в творців світів ідей,

особистостей з особливих материків,

з ще не відкритих планет – провідників,

нових рукописних небес…

 

І сумніваюсь

в пересічній цивілізаційній стадії,

в бездумній юрбі, як стаді,

котре, гонять пастухи геополітичні

на пасовища економічні,

видаючи владний батіг

за культурний оберіг.

 

Я хочу законів, які давали би кожному простір свободи,

як місце для власної світобудови –

свого сонця добра,

і землі його правди,

і щоб для літер літератури цифри не були б за перешкоди,

та законодавче підгрунтя не прокладало би зайвих меж

для феномену людських можливостей…

 

Бажаю аби в країні –

був і мій край,

а не руїна –

з мрій.

 

Тому, на противагу політичним ідеологізмам,

презентую некстмодернізм,

як розвиток філософії нових світів

в людях, і їх дивовижних відкриттів…

 

ДОЛЕНОСНЕ ЧИСЛО

 

Доленосне число з’являється, час від часу,

воно приходить не за календарем

(бо не всяке з моїх 27-мок є таким),

а за невідслідкованими алгоритмами,

із невідомих математик…

Приходжу, і мені кажуть :

“Вас включено в навчальну групу № 27”,

– Добре, -відповідаю !

Подаю заяву на реєстрацію шлюбу,

а працівниця РАЦСу уточнює :

“Як вам 27-ме, в нас це число вільне…”,

– Так, підходить, моє число…

А ще в газеті за номером 27 з’явилася моя публікація,

і від тоді пішло поїхало… !

Зайшов якось домовитися про презентацію свого літоб’єднання,

а модератор пропонує :

– “Ось, 27-мого можемо…

– Можемо, – впевнено підтвердив я.

В кожного є своє доленосне число

яке поєднує формули долі з Богом, Всесвітом…

 

***
Сняться мені незнайомі сайти

де заходжу слухати ще не написані пісні,

сняться потяги котрими їду

в ще не заплановані поїздки…

Лиш не снишся мені ти –

що наяву виходиш на зупинці

в паралельні світи

які не перетинаються.

Лиш десь в душі залишається

відчуття твого значення в майбутньому…

Це все інтуіція – компас душі

не простий інструмент виміру

для заплутаних доріг,

загублених світів,

і ще не прокладених орбіт

де зможуть перетнутися навіть паралелі

у сферах що нині за межею досяжного…

Певно це воно,те шосте чуття

як маловідома здатність душі

(на відміну від обчислювальної машини)

вираховувати природу дива…

 

АНОНС НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

 

Коли зрозумієш, що пазли законів цивілізації,

це лише ситуації,

технічні ідеї,

а не філософська мозаїка ідеалу.

І комісії з моральності не сприяють досконалості

лише обмеженості.

І міра твоєї свободи

в довжину ланцюга

в руках громади,

І вільніший за тебе навіть вуличний волоцюга.

І прожити одною дниною,

та навіть воскреснути знову людиною,

це замало,

і просто по-колу.

Тоді, починаєш щось робити :

Можливо гримати римами,

як дверима.

Плювати на критику.

Сміятися з класики на смітнику.

І після безсонних ночей,

в роздумах про природу речей,

створити інший наступний зміст,

і встати на повний зріст,

відкривши в собі вдосконалювача, творця,

зі словесного сонця,

здатного світити ідеями

добра всеможливими,

в світах цих,

і інших…

І на противагу життєвій миттєвості,

матеріальній малості,

придумати себе багатоваріантного,

в доброгармонійному поєднанні вселюдського, всесвітнього…

Впіймавши вічність в досконалому,

занотувати її в душі

як в космічній капсулі,

що полетить в інше…

Коли закінчиться це.

А поки, на Землі цій принадній

жити радісно,

повноцінно,

і творити оновлену систему цінностей…

В ідеях наступних світоглядів,

і світобудов –

анонсувати некстмодернізм.

І не варто втрачати оптимізм,

навіть коли заблокують редактори,

і поріжуть коректори,

не журитись

від рішень журі

про неприсудження премії.

Бо в тебе є своя прерія,

своя мрія,

стіна,

і істина.

І навіть маловідомість

непробудить злість,

коли вдячний творцю

за можливість цю –

робити не кар’єру,

а творити нову літературу,

як план, як проект, з землями тілесними,

і душевними зорями.

Лише феноменальні поети

висловлюють в творах планети,

мов боги, що створили все

у Всесвіті,

і пішли…

Так і ти напиши …

Застарілому, заперечливе – не.

І створи щось наступне…

 

НЕКСТМОДЕРНА ПЛАТФОРМА

 

Некстмодернізм це не лише відкриття

галактик мого космосу душі,

і альтернативна матерія

власного світотворення…

Некстмодерна платформа –

є аеродромом для інших цивілізацій,

і їхнім світоглядним кораблям

вона блимає світосигнальними вогнями

на землі літературній.

Слугує за творче пристанище

для поетів з ще не визнаними світами.

Поява некстмодерну в країні

де найбільша мрія населення — еміграція,

являє собою наступну генерацію,

що проявляється змінами в нас самих,

в розвитку подальших світобудов,

і пошуку необмежених ідеалів існування.

В наступаючій сучасності –

Свобода взаємовідносин з державою.

І безліч шляхів до Бога.

Моделювання непересічних стилів життя

на подіумі поступу.

Епоха білих ворон.

І точка опори

для глобальних змін в культурі.

Новий Рим,

інший Єрусалим

людського менталітету.

Нейронний імпульс мозку

який йшов еволюційними кроками тисячоліть,

щоби запустити метафізичний двигун перетворення.

І просто списані аркуші

в руках письменників початківців,

що започатковують наступні світи…

 

***

Зазираю за вікно на сусіда

який повертається з роботи п’яний

що світа не бачить,

і закрадається зрадлива думка

позаздрити йому,

а він помічає мене,

і мабуть в його голові промайне –

мовляв, легка робота в письменника

сидить та й щось пописує…

А я схилив голову над рукописами,

і помилитися не можна,

бо в них моя душа,

бо я розібрав свою свідомість

до найдрібніших елементів, на совість,

і складаю наново,

наступної проби заради,

і якщо не дай Бог помилюся,

то не літературознавцем написаною рецензією буду хвалитися,

де сказано про мою талановитість,

а психіатр стане описувати симптоми

на сторінках історії хвороби,

тому помилки можливі лише в межах

розумної похибки.

Але впевнений що справлюся

і зберу все краще, та помилки виправлю,

бо на життєшляху вираховував кроки до всещастя,

і втілювався на добра пристанищах,

а ще знаю що таке людське війни божевілля,

і як пахне смерть до блювотиння,

(так що опісля ще довго не лізе їжа до рота),

бо загартований вогнем втрат,

і зміцнений вагою мішків з цементом

які вивантажував з вагонів,

бо був змушений облаштовуватися в недосконалості,

тому уявляю як збудувати ідеал –

в наступних світів проектах

в творах,

тільки запитуюсь – чи схвалить їх журі

не тільки літературного конкурсу,

і не стільки жерці

десь в горах,

а особливо те вище…

І байдуже що в кишенях вітер свище,

якщо ще є склянка води і шматок хліба.

Більше хвилюють промені слави,

бо для того хто глибоко копає

вони стають рентгенівськими,

і просвічують наскрізь усе життя напоказ,

а його аркуші

не чисті, а пописані,

бо ця професія – описувати

все так як мало би бути

в майбутньому…

 

***

Цей вірш написати

все одно що на найвищий дах міста залізти,

а внизу зіваки будівлю мою розхитуватимуть

словом – божевільний.

Ні, я не стрибатиму,

просто хочу щоби мене побачили і почули,

бо говорити вільний,

і кар’єрою не скований,

і не томляться книжки мої мертвим вантажем полиці,

і заспокоївся б тим що маю,

якби із літературних дахів

було видно лиш місто як на долоні,

а не штучну обмеженість української долі,

про майбутнє якої гадати

не дам літературній критиці,

бо їй довіряю менше як привокзальній циганці.

І не так болить душа

що фізичні тіла

країни

олігархами розкраяні,

а більше від того що не червоніє лице

в примітивного літературознавця

який намагається укладати другорядну націю

приспособленців до обставин,

а не творців ідеалів станів.

Під це не підпишуся віршами,

а краще поезію іншу напишу…

Вибачайте як когось даремно образив,

виймайте занозу,

бо знаю що тут серед пост культур ще скурвилися не всі,

і трапляються критики креативні,

і неземних літератур знавці.

Не зніму з біографії допису – некстмодернізм,

наче пропуск, відзнаку, наступних країн, й світозмін,

знехтую псевдо моральними інструкціями,

продиратимусь літературними революціями,

до розвитку авангардної нації,

і про це я кричу

в цьому вірші, почуй !

 

ТРАНСФОРМАЦІЇ

 

Ти проковтнеш теленовини зранку,

так як пігулку

електронну

до сніданку.

І чергові диктатори доби

вже традиційно сфокусують вправно

твої світогляди,

і попливеш як всі

в одному руслі,

під прапорами партії в руках,

продуктом технологій,

транспарантом

корпоративним,

чи гарматним м’ясом.

І серед стада, що поженуть пастирі,

тебе від інших вже не відрізнити.

Ще будуть постмодерних інсталяцій

ковтки повітря впійманої риби…

І вже по тому прийдуть трансформації

передчуття великих змін потреби.

Із розумінням що на світі інші

і небеса попами не поділені,

і землі бюрократами не мірені,

і мрій твоїх матерії не зношені.

І ще себе ти будеш відкривати

наче Колумб незвідану Америку.

І на полотнах станеш малювати

стилістику

геть іншої країни…

І ми напишем безліч України

з світоглядних всецвіть із різнобарвів,

і будуть безміри її світів,

наступних та модерних ідеалів,

прообрази, ескізи других Всесвітів,

в всезмінах

некстмодерних

змісту

тексту…

 

ПОСТ І НЕКСТ УКРАЇНСЬКЕ

 

1.
ПОСТМАЙДАНІВСЬКЕ

 

Після прекрасно-багряних,

й трагічно-кровавих

мозаїк майданів,

де з велелюдності

склалося словосполучення – Революція Гідності.

Зазвичай, на кола свої повертатися дано –

хабаропідданим

земель і будівель корупції.

І владі оновленій, на плечах революції

крізь юрбу пропихатися, з свитою

чиновництва не святою,

багатокрісельною,

мільйонностолою,

кабінетних формацій проводирів,

від яких замерзає вільноплинна суспільства ріка,

й між людиною творчою

і посадовою

знов з’являється рів.

І від бюрократа добра годі свободі чекати,

ну хіба лиш коли на горі буде чути свист рака.

Революціонеру і воїну,

правду про пані-державу свою

оголену,

всю

варто дізнатись,

про ту виборювати яку,

і захищати.

І на постскриптум,

мікрофона скрутивши,

скажу: –  революції всі, як колись помаранчева,

так і нинішня, і ще майбутні,

потребують світоглядної наступності

форми і змісту,

а без цього будуть приречені.

 

2.
НЕКСТМОДЕРНІСТСЬКЕ

 

Поступ – це не тільки

як законсервовані кільки –

євровпорядкований край,

чи тикнутий пальцем у небо анонсований рай.

Сходинка світоглядна

де влада – це кожен,

і ти також,

і не тиснуть стіни

країни,

і не опускають слуги народу,

останнього, до підвального дна.

Це перебудова держави,

поширені зали просторі,

виводять усіх у простори

мрій, власного світу, і права,

Це безліч світоглядних вікон,

і виходів,

й входів.

І законодавчих полів із безмежжям

можливостей,

толерантності правил,

та доброгармоній…

Некстмодерно – це коли не примружуєш очі,

а розплющуєш й бачиш –

що біблія лиш материк, чи галактика,

серед інших,

і їх відкриваєш.

То стилістика волі

в усьому

в вседоброму

у ідеалах всещастя багатоваріантності долі.

Це збагачення складу людської душі.

Й України культури та духу розширення…

 

***

Все буде добре по усіх світах,

в всіх Всесвітах,

усім і кожному хто в них існує,

бо душа в слові нові виміри заснує,

і перетвориться в яскравих змістоформах

на життєрозквіти еволюційної реформи,

та втілиться у все-добро-єднаннях

всесвітніх мегащасть в всевідчуваннях,

в гармоніях й  красі розмайбуттів

із безлічі й безмежжя відчуттів,

і з задоволенням багатоваріантних ідеалів,

де є планет оселі, та благодать деталів,

з конструкціями миру, й новорайської любові,

і елементами веселощів у долі,

від особистих абсолютів

як салютів –

галактик душ,

до усецілісності блага непорушень.

І навіть темряви помилок перетворяться

на чорноземи вибачень й відкуплень, і відродиться

усе що було втрачене…

А головне – небачене,

наступно-надреальне,

як диво всеможливо-геніальне,

що винайдемо в творчості

як на мольберті суті,

для всіх земних істот,

й іншопланет,

і для Богів

і блогерів –

проекти некст культур

в промоціях нових літератур…

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *