Ірина ЧЕРВІНСЬКА. Коли засуваєш штори…

коли засуваєш штори а вони прозорі-прозорі

в кімнату вдивляється хаос впорядкований хаос століть

і цілують чоло срібні губи одного з братів на небі

котрий ще учора плодом на мертвому дереві висів

де море тече пересохле руслом широкої річки

котрої ніколи тубільці не позначали на мапах  

скрипіло гілками дерево шуміли ворони крилами

шаруділо соленими хвилями те неіснуюче море

і брата хитало повітря з боку в бік з боку в бік з боку в бік

 

коли натискаєш ґудзики дзвінком викликаєш марення

коли біля тебе потворою чудесна стоїть лихоманка

проколюєш голкою видиво неначе святкові кульки

воно розростається тістом і тінь випікає смаколики

в печі розжирілого сонця гігантські такі хліби

і кидає їх на голови мутантам як атомні бомби

збирає гриби у кошик червоно-жовті поганки

 

коли застеляєш ліжко і кажеш собі що здорова

виходиш на всесвіт ввечері простуєш людськими руїнами

то любиш зеленкуватості цього малярійного заходу

вдихнути й кістяк напружити у післячутті війни

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Дуже пройняло, дякую.

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *