Руслан ЯРОШЕНКО. t40

Гарячими думками

торкнусь замулених підтекстів бляклих,

Від світла боязко сховаю

той привид щастя,

ко́трого іще мабуть не знаю.

І погляд із дитячого старого фото,  

правдивим дзеркалом душі

мов дорікає вкотре –

Себе залишив, ниткою зотлів…

Прокинутись хоча б золою,

хоча б уявним образом

із покаліченого сну! –

Я блиском ока відповім йому.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *