Ілько КОЛОДІЙ. Агнета

Не згадаю вже й назви містечка,

Де відвідував затишний бар…

Подавали вино і тістечка

Під тужливі акорди гітар.

 

Про красуню співали два барди…

Всі Агнетою звали її.  

Мала очі, мов сині кокарди,

Замовкали від них солов’ї.

 

Стріли раз на вечірці Агнету

Два брати, багатій і поет,

Й закохались – на цілу планету!

А чи, може, й на сотні планет!

 

Перший слав їй коштовні браслети,

Пригощав чародійним вином…

Другий ніжні виводив куплети

Під знайомим до болю вікном…

 

Може вічною була б та казка,

Романтичний трояндовий рай,

Та братове затялись: “Будь ласка,

З двох одного когось обирай!”.

 

Як їй бути, красуня не знала,

Нило серце в журбі протиріч.

Ворожила до ранку, не спала,

А на ранок – стемніла, мов ніч.

 

Ніби привидом стала чи тінню,

Вся у чорний закутана плащ…

Коло замку у мряку осінню

Часто чути приглушений плач.

 

Де поділися з того містечка

Два брати – багатій і поет…

…Подавали вино і тістечка

На столи, де її силует.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *