Віталій ГЕНИК. Таємниця

Сива давня Таємниця в тьмі

На мулистому іскриться дні,

Ніби вітру полохкого змах,

Понад нею пролітає страх.

 

Мерехтить тисячолітній сон

В товщі черепів, мечів, корон,  

Чаша горя повна крові вщерть,

В чорних тінях зачаїлась смерть.

 

Осідає віковічний пил

На нескінченні горбки могил,

Та дорогу до старих воріт

Ні один не оскверняє слід.

 

Потонув у безгомінні час,

Щезли відблиски могутніх рас,

Догорає, мов жарина, мить…

Тільки сива Таємниця спить…

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *