Микола КОРНИЩАН. Хвилястості

У деякі містини повертаюсь мов у сон.

Це твої спогади.

Побачені вперш,

припущені та доступні,

ніби спільні привілля.

Вулиці з іншими найменуваннями.  

Інші обарвлення.

Тільки сяйво залишається тим же.

Затікає в баюри,

що виткнулася в середині міста.

Спустошеність, яку охоплюють паралельні пристінки.

Високе скло, розділене повітрям та сяючими смугами;

сліди поглядів, що зісталися тут

ще з інших часів.

І декілька девіантних хвилястостей.

Нібито, частка того, що бачу

затікає з іншої реальності.

У дійсності, і не знаю де правдива межа.

У тім чого не пізнаю,

не можу уточнити істину.

Чітким є один тільки факт:

щоночі, із глибокостей пробою,

із центру міста спалахує тьма;

густа тьма,

подібно тій яку споминаю,

що ми снили спільно.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *