Наталя МАЗУР. Джин у пляшцi

Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.

Був ранок похмурий  і небо сіріло дощами,

І я почувалася, мов переможений джин,

Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

 

Так тісно мені серед каменів древніх споруд,

Бо мури високі і сонця у вікнах немає.  

Я хочу, щоб далі, від фальші облесливих губ,

Мене завезли прохолодні і сонні трамваї.

 

Тікаю від себе, від суму, від згадок і дум,

Відлунює кроки дрібненькі сполохана тиша.

А місто байдуже, неначе всесильний чаклун,

Слідами моїми для когось пророцтва напише.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *