Олександр СОЛОДАР. Привиди Врубеля

З буднів

граніту

вирубую

губи…

очі…

думки…  

Бродять привиди Врубеля –

З’являються –

і навтьоки

Від рук загрубілих,

різця

і молота…

Хотіли –

білим?

Хотіли –

по білому?

Коло –

розколоте.

У колі –

Вій!

І вітер,

і вітер

виє –

витягнув

шию.

Де ви, примари Врубеля?

Світлом

посічені

тіні

насичені.

Голосом

трубним

янголи…

демони…

Душу

скалічену

зцілити

де мені?

Дай мені, Боже, сили!

Крицевих м’язів –

дай!

Тексти

дощу

курсивом

розмазав…

На склі –

вода…

Де ви, примари Врубеля?

Врубуюсь,

врубуюсь

в ніч…

Слова,

захололі

трупами,

дивляться

вслід

мені.

Думають,

що Спаситель…

Просяться:

“Воскреси!”

Злизує морок сито

г о

л о

с и.

 

Де ви, примари Врубеля?

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *