Нікіта ЯЙЛЕНКО. Диявол у кодонах

Воланд всередині мене, Воланд щось робить та шепче,

Сам по собі він існує, та мені від цього не легше,

Грибний кварк, що обмежився рамками Всесвіту,

І далі розповсюджується темною Матерією.

Зла відьма, що нашіптує закляття за спиною,

Темний чародій, що торкнув мене ненароком рукою,  

Хижий звір, що кричить злою лихою вістю,

І поволі стає двадцять четвертою особистістю.

Це взагалі не комедія, ні Божественна, ні Воландова,

Хіба, якщо вже так, то лише Бегемотова.

Я сижу на ставках з ним, просто один-на-один,

І бачу в очах його клятий пекельний дим.

Деструкція, хаос, передчуття армагедону,

Він сидить у мені, десь у просторах кодону.

Як вірус розмножується у моїх клітинах,

Він – диявол в деталях, він – контра-людина.

Він – судоми рук під час написання віршу,

Він- клятий кисень, що перетворює метал в іржу,

Він – без голови на конях люто жене,

І як би там не було, він – частина мене.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *