Олександр РОЖНО. Хагалаз

Хто розпалить для мене – поховальне багаття,

хто у вічності сон – відправить мене,

хто стежками лісів й по болотами востаннє

проведе у дорогу, коли Смерть забере?

 

Мимо замків й будівель нами зруйнованих,

крізь пожарища спалених, мертвих вже сіл,  

пронесеться мій фатум від всіх ізольований,

відображенням  в оці останніх надій.

 

Січе дощ, по ячмінних колоссях,

смерть одним, а іншим життя,

пливе небом – огнисте колесо,

 

коли темрява спаде – день розцвіте.

 

І на самім світанку, закрукають круки,

вони знатимуть перші, що нема вже мене,

всі чертоґи у Хель я тоді переступлю,

і мій прах поміж гір буревій рознесе.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *