Інна РУСНАК. Задзеркалля

По той бік життя наливаються солодом чорні черешні,

Напевно, існує окрема, за дзеркалом, тіней планета.

І ті, хто помер, воскресають у снах, щоб залишитись врешті.

І ті, хто живий, розкладають з любові заблудлим тенета,

Бо страх відпустити із серця назавжди – вбиває свідомість.

Самотність і біль перетворюють на задзеркальні нас тіні,  

Шукаємо дірку або перелаз в інший вимір, натомість

Лиш Богу відомо, де тих двох площин дотикаються лінії.

З’являються в снах попередження знаком оті, хто не з нами,

Сигналом тривоги, міцною любов’ю, котра не вмирає.

Якби розшукати ключі або кодове слово до брами

Й щоночі пролазити потай в шпарину між пеклом і раєм.

Розкидані фото пожовклого щастя, на них – задзеркалля,

Замерзлий відрізок минулого часу, завдовжки у вічність.

Між нами і тінями чорних черешень – бездонне провалля.

Між диханням снів і містичним життям крадькома – потойбічність.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *