Дмитро СКОЧКО. Так м’яко опустились тіні…

Так м’яко опустились тіні,

Поклавши скроні на моє плече.

І дотлівають образи нетлінні,

І на траву червоний сік тече.

 

Душа на волю вирвалась із тіла,

Але втекти далеко не змогла. 

В обійми узяла її могила,

Так поруч з тілом і душа лягла.

 

Під товщею землі їй дихать нічим

І з того боку стукають в труну.

Ця порожнеча – дім  одвічний,

А в темряві – кошмар зі сну.

 

Їй чутний шепіт голосів зі мли:

«Бракує коштів на квиток до Раю,

І в Пеклі переповнені котли,

І місця на Землі немає».

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *