Антонія НОВАК. Час іде повз нас туманом

Час іде повз нас туманом.

Ми, як гондольєри на каналі.

Світанкова сірість розтає.

Ми в плащах і головних уборах

Тихо та смиренно за водою

Переміщуємось шаховим рядком. 

Від стіни і до стіни каналу  ̶

Недалеко, а вода тривожна,  ̶

Багатьом із нас не по собі.

Але всі стоять на варті

Власних переміщень на гондолі,

Гордо піднімаючи носи.

Від світанку й до заходу сонця.

А вночі, під місяців сіянням,

Розминаємось у часі – безліч нас.

Час іде. Ми безпорадні в вирі.

Лише почуття рятують більшість

Всесвітом приречених істот.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *