Ірина БАГРІЙ. Дивно…

Дивно…

Перед очима тіні

притаманні ангіні,

і ще якісь дивні симптоми,..

послідовці втоми.

А ще дурман. 

Перед очима туман.

Густий туман…

Ураган…

Революція у животі.

Запах крові…

запах смерті…

Туман.

У голові дурман.

Проймає холод до кісток…

Б’є ток

відчутний всюди.

Люди!.. – готовий вирватися крик,

але відчутний тільки шепіт,

і то не шепіт, порух губ.

Це труп.

Переді мною труп.

Я бачу труп.

Це не кіно.

І я дивлюсь на це не крізь вікно.

Воно переді мною…тіло.

Тіло! Мертве тіло.

Мертве тіло серед сухих, мертвих гілок…

Жах.

Тіло пронизує холодний страх.

Безмежний страх.

Жах.

Жах. А що робити?

Потрібно жити.

Я мушу далі жити.

Забути, жити і не спати…

Я маю знати, як вберегти себе від божевілля…

Свавілля вбивць мене лякає.

Ніхто не знає.

Труп зникає.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *