Тетяна РОЗДОЛЬСЬКА. Відьми

Важкими кроками жандарма,

Із «керосинкою» в руках

Іде до церкви чорна дама

І за собою веде жах

 

Важка спідниця вщент промокла

Прилипла до щоки вуаль 

Вона – неначе меч Дамокла

І, в той же час, Святий грааль

 

Волосся зміями звилося

Сивіше місяця вночі

А очі… В них мов розвелося

Рухливе полум’я свічі

 

Вода стікає із покрівель.

Ридають вікна, ліхтарі,

Ридає небо збагровіле,

Пульсують блискавки вгорі

 

А в церкві людно, неспокійно

Отець Давид читає вслух

Дітей ховають безнадійно

Хто – за святих, хто – за кожух

 

І от, ввірвалися крізь двері

Холодний вітер із дощем.

І  дама, чорна, як холера

Ступила в божий дім мигцем

 

Дихнули жахом прихожани,

Отець Давид замовк і зблід.

Бо кожен крок чумної дами

Мов покриває серце в лід.

 

Вона звела кістляві пальці,

Звільнила їх від рукавиць

Та покрутилась, наче в танці,

Шукаючи поміж тих лиць

 

Одне-єдине янголятко.

Щоб не припало з страху ниць

Бо так, в відьомському порядку,

Собі шукають учениць.

 

І дійсно, гордо і безстрашно

У світлі свічки та ікон

Стоїть собі та бідолашна,

Так непохитно, як закон.

 

Взяла за ручку чорна дама

Найсміливішу із діток

Поцілувала, наче мама

Цілунком-пострілом в висок

 

«Ходи зі мною, не лякайся, –

Та й потягнула до дверей, –

Пройдуть роки, не сумнівайся,

І ти повернеш до людей.

 

Як я, ти вийдеш зночі в місто,

Як я, до церкви добредеш,

Як я, ти зайдеш урочисто

Й собі заміну там знайдеш»

 

А поки до міської брами

Із «керосинкою» в руках

Від церкви йшли дві чорні дами

І за собою вели жах…

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *