Юрій ОРЛОВСЬКИЙ. Потяг завіз нас кудись не туди…

Потяг завіз нас кудись не туди,

Такі автономні і горді,

Запропонуєш ковтнути води?

Ні, дякую, боляче в горлі.

 

Дерева великі й малі за вікном

минають. А ми все про станції. 

Де і коли? Та малиновим тлом

сонце вмирає. А в нас є абстракції.

 

Мчали обидва смикнути стоп-кран.

Вітаю. Ну ось доторкнулися.

Хай вибачить Дарвін, наш предок – баран,

Ми з ним в ДНК перетнулися.

 

Гонор загнав нас чорт знає куди,

Це фальш на важливім акорді,

Не переймайся, я вип’ю води,

Та що ж, як агонія в горлі…

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Марина сказав:

    Так тонко і сильно. Ніби градація із слів вимальовує той стан. Браво

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *