Сафі БАЙС. Привид на пристані

Привид дівчинки ходить по пристані,

Коли пасмурно, майже присмерком,

Хвилі б’ються об плити бетонні,

Чайки кидають в глотки бездонні

Сміттячко від охайних туристів ─

Зачаровує ввечері пристань. 

Очі дівчинки – космос беззірний,

Вони дивляться в сутінки мирно,

В них немає ні страху, ні люті,

Почуття ці давно вже забуті.

Від живої тепер тільки образ,

Від життя – у щоденнику проза.

Хвилі, чайки і постать прозора ─

Зачаровує ввечері море.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *