Анатолій МАРУЩАК. Прогулянка по життю у готичному місті

Люди думали, що герой скинув кайдани, а насправді  він їх загубив,коли дивився, як орел дратує крилом піднебіння неба. Вибору не було, і  він повів людей за собою,і  навчився жити без кайданів. Він дивився на сонце,як вміють тільки орли – око в око. Він довго йшов і  вийшов на пенсію. Він був звичайного зросту, але, коли піднімав руку до сонця, наставало затемнення острова. Одного разу рука не опустилась, і  він закам’янів – перетворився на пам’ятник. Відтоді  навіть орел не міг опустити тінь на острів. А люди час від часу згадували сильну руку героя і ховались в тіні  спогадів. Чомусь у такі хвилини вони чули дзвін старих кайданів, які  скинули… чи загубили… 

Я пішов далі, де міст залізний штовхає бетонне місто. Вже 125 років. А воно – ні з місця, від річки – ні кроку. Мосту не вистачає сили чи росту. Він старіє, а місто стає монстром. Людина стрибає у річку від безвиході або з переляку, так рве гичку в останньому рейсі якір. Рибалка сома подужав, крючком зачепив за зябра. Місто – союз байдужих до оранки зябу. Сто миль пролетів повітряний змій і зачепився стрічкою, наче шарфом. Сніг пішов ранній, схожий на міль, що, поснідавши светром, вилетіла із шафи. Весілля яскраві і сухозлоті:  десять фужерів розбили за два тости. Місто – це  союз самотніх, які часто ходять у гості. Міст не запам’ятовує лиця, він тільки здригається від крику осіннього самовбивці.

Найбільше букв в останньому крику. Букв так багато, що їх ніде діти. Вони зливаються в один непотрібний артикль, вони наближають кінець світу. Крик зрозумілий без зайвих тлумачень, без сурдоперекладу і безкінечних титрів. Пустельна зморшка в пісках гарячих – це крик дощу, що розбивсь в повітрі. Крик подих і вдих розчавив і перетворивсь на моє мовчання. Тихше…тихше…За мостом мене зачекався рикша.

До крові, до сутінків

скусаний кусень.

Не око – щока

одиноко сльозиться.

Подумалось:

предки мої – індуси,

А я – потомственний раб-візниця.

На жаль – не раджа,

а звичайний рикша.

Своєю вважаю

будь-яку ношу.

Я ноги давно

продав нуворишам,

Душі не продам

ні за які гроші.

Назавжди потрапив

до кола скрути,

Себе  навік

загубив в дорозі.

Я – рикша, який

до візка прикутий,

Який зупинитись

уже не в змозі.

Я – рикша,

я людям усім – поводатар

На вулицях міста,

а також у горі.

Біжу,

допоки ще бігти варто,

Допоки кров

Не застрягла в горлі.

На грішних

дивиться сам Всевишній,

Він має з нами

чимало спільного.

Якщо розібратись,

Він також – рикша,

Але по всесвітній лінії.

Я озирнувся

на мокру тишу,

на пізні вишні –

нема нікого.

В усьому світі

один Всевишній…

Сьогодні рикша

везтиме Бога.

Важко відділити молитву від ікони, Брокґауза від Ефрона, тебе від мене, і голуба від фронтону, і слово від Олександра Меня. Мій крок не відірвати від міста. Бордюр, як сходинка на п’єдестал, на якому немає першого місця, а я на вічність уже відстав. Світлофор навпроти влаштовує паніку: людина лежить на «зебрі», а зебрі хочеться в Африку до друга – горбатого зебу, що на гербі Ботсвани[1] або у савані дикій дивитись на хмари, що наче лазанья пластами стікають у ріки. Вечір – в один подих, кохання – в один крик, собаку ведуть на подіум, а подіум кудись зник. Художник втілює мрію Ван Гога: малює пейзаж при зірках, і замість прямої дороги виходить зиґзаґ, який упирається в залишки сну, а я у китайську стіну.

Треба бути китайцем,

щоб так вихвалятись камінням

і щоб мур будувати століття

без зайвих стогнань,

треба жити в далекі віки

і на сході,як мінімум,

щоб з’явилась вона –

ця Велика китайська стіна.

 

Треба бути євреєм,

щоб так у каміння повірити

і записки встромляти в шпарини

з благанням «Почуй!».

Пам’ятати про храм,

Не забути про Каїна з Іродом

І молитись без сліз

під старою Стіною Плачу.

 

Як об стінку горохом,

дрібнотою стукають градини,

за стіною плачу

я у Господа на видноті.

За стіною дощу

на друзки розлетілася райдуга.

І упала стіна,

що просила мене відійти…

 

 

[1] На гербі Ботсвани зображено двох зебр і голову зебу.

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *