Аня МОРРІСОН. Туди не ходять більше кораблі…

Туди не ходять більше кораблі,

І осторонь тримаються надії.

Як згаслі вогнища забутої землі,

Поринули у небуття месії.

 

Кити торкаються плавцями ран Землі,

Рятують співами людей від горя. 

Іржаві якорі застрягли у сухій золі,

Заглибилися у крихкі судини моря.

 

Лернейська гідра – предтеча інквізиції,

Стікатиме отрутою, в’їдатиметься в мох.

Тремтітиме безсмертям композиції,

Звучатиме крізь теплоту усіх епох.

 

Іраклій поки що тримає небо,

Ховає сонце від нетямних хижих лап.

Така собі тотожність до тебейського плацебо,

Рятує з джунглів в металеве царство мавп.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *