Людмила ВЕСЕЛА. А під стомленим сонцем…

а під стомленим сонцем ще серпень запечений висне

в склепах саду його перезріло красиве й корисне

під безоднею неба вовтузиться світ комашино

а із дівчинки літньої спішно втікає дитина

та – вчорашня – іще свого скейта сідлатиме вперше

у сусідськім саду обриватиме чорні черешні 

безтурботно здуватиме в небо кульбаб парашутики

в тихий присмерк села де чекає вечірню маршрутку

і вертатимуть з нею додому розбиті коліна

перший біль перший сум і розгойдані плеса осінні

і пливтиме за нею ріка що словами говорить

того хлопця який повернувся додому ще вчора

ну а дівчинка завтрашня міряє джинсики рвані

скоро – сірий рюкзак/сірі будні і рано-вставання

шурхіт листя/уроки/кімнати дитячої пристань

день чекань СМС із близького-далекого міста

а для друзів у стрічці новин під вигадливим ніком

викладає світлини – цей спалах останніх канікул

загорнувшись у плед вона так і засне у навушниках

ти утіш її Боже

чи краще до завтра не руш її

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *