Оксана МАЗУР. Місяцівна

Як підбор черевичка нагостро дзюравить стежину,

Плач конвалії гасне, його не почує землиця.

Дика панночко, гадино віща, вполюєш мисливця,

Місяцівно облесна, розмітиш довірливу спину.

 

– О юначе терновий, ти пощо блукаєш лісами?

Сіє папороть сниво, зростають керваві суниці, –

Їх не їсти, їх душі отруйні скалічать правицю,

Утікай диким зайцем додому, до світла, до мами…

 

– Місяцівно прозора, що руки кришталь і кинджали,

Стану вітром палючим, затихну у фалдах спідниці.

Срібна відьмо, убивнице гойна, прощу і проститься

Божевілля украдених лілій у швах амальгами.

 

Упирице, злодійко безвстидна, ловчине бездушна,

Твої вищири хижі, а стегна хітливіші хоті,

Виссеш сили, хай осінь схоронить пропажу в болоті,

Бо щоповні зціловуєш квіти артерій. І душно

 

Задихаються хлопці жертовні, пророслі у пущах

У коріння, у камінь, у крик мандрагори зловісний.

Місяцівно-відьмачко, в корсажі парчевім не тісно?

Дівко ночі холодної, ти і цього не відпустиш…

 

Чорним шовком лягатимеш, вгорнеш габою коліна…

Він ячатиме круком, та ніч заховає обличчя,

Він торкатиме груди – у пальцях чи глина, чи глиця –

Запечатане серце на тисячу згустків зміїних.

 

Хижі сіті косою накинеш до скону, до спину,

Вистук в грудях схолоне, а сонце хіба лиш присниться.

Опівніччя уп’ється укусом у виступ ключиці…

Хай вмирає конвалія, панночка звіється димом.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *