Яна ЛІЛЛ. Що прийшло із землі, у землю піде…

(Що прийшло із землі, у землю піде)

Ти ковзаєш пальцями наче гігантська медуза

На прозорих клавішах роздряпаних днів

(Що прийшло із землі, у землю піде)

Із рота сипеться пісок звуків

Я сиджу та слухаю 

(Що прийшло із землі, у землю піде)

Як кожен звук розсипаний тобою

Застрягає у голові липким льодяником крові

(Що прийшло із землі, у землю піде)

Бути поруч з тобою

Це як ловити

невидимих метеликів насіння хвої

(Що прийшло із землі, у землю піде)

Танцювати зі своїм відображенням

у дзеркалах

Нанизувати небо на високовольтні дроти

Витоптувати стежку до серцевого нападу

І чути

вдих

видих

вдих

видих

вдих

видих

(Що прийшло із землі, у землю піде)

Жінко-медузо,

Хто у черзі на небо –

вирішує лиш

час,

що вологістю опускається

на чорний ящик твого останнього дому –

чорної труни

з вікнами на останній поверх

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *