Олександра РОДИГІНА. Хазяїн сірого кенотафу*

Там на пагорбі стоїть великий дім – кам’яниця сіра і пуста

А в хазяїна її рішучий крок та скорботно зімкнуті вуста.

Прийде день – як вітер восени, промайне він в тебе на шляху

Не дивись ніколи йому в слід, бо інакше статися гріху.

Мармурова шкіра, чорний плащ – ти його не сплутаєш ні з ким

Буде крижана його рука, але голос видасться терпким. 

Якщо скаже щось – біжи хутчіш та нічого не відповідай

Бо з розмовою вкраде тебе повелитель перелітних зграй.

Як дружину в дім свій приведе і пустий затопить коминок

І серед холодних сірих стін з тебе він зніматиме вінок.

Келихом в собі розпалить жар – кров така ж червона, як вино.

А вінок твій потім заверне у шовкове чорне полотно.

В мідну скриню його покладе, де засохлі квіти у пилу:

Сім дружин до тебе тут були – всі перетворились на золу.

В сірих стінах в’янули щораз, що би чоловік їх не робив,

Для історій цих похмурий пан не знаходив відповідних слів.

Думав він, що далі пощастить? Обирав дружину молоду,

Та за рік блідий похмурий пан знов шукав собі іще одну.

Не відмовить дівчина йому – та прокляття зовсім не у тім:

Не дано залишити йому цей холодний та порожній дім.

Сірі стіни живляться теплом, забирають у рум’янцю цвіт,

А як охолоне її кров, знов пускає дім його на світ.

Навкруги він слухає та йде – в бік, де продзвенить дівочий сміх.

Кажуть, що на світі є одна, з ким би він нарешті переміг.

Більше року витерпіти там – і тоді розвіється проклін,

Серце в його грудях оживе та впаде тюрма із сірих стін.

 

Кажеш, щойно він зустрів тебе, і ти встигла вже вінок сплести?

Думаєш, ти є ось та одна? Ох, ну що ж, тоді тобі щасти…

 

* – кенотаф – символічна могила, споруда-пам’ятник на місці, де немає справжнього поховання.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *