Микола СКРИПЕЦЬ. Вітер

У долині вітер свище,

Місяць вище, вище, вище,

З тіла душу вириває

І несе над чорним краєм.

Що  ж це твориш ти зі мною –

Із душею, головою. 

Що мені зараз робити?

За спиною німо діти

Мовчки дивляться на мене

І тремтять, як листя клена.

Час, їм дивом біснуватим,

Не пускає долю з хати,

За якою стежка в’ється…

Що тривожить моє серце-

Чи цей місяць, чи цей вітер,

Що сльозу на очах витер,

Нічка з чорною косою

І холодною росою.

День мовчить десь з горою,

Що ж це твориться зі мною?

Зрозуміть,  не зрозуміти,

Б’ють в лице колючі віти

Верб, а розум ще дрімає,

З сподівань чужого раю,

Свій торочать – пекло з перцем,

В ньому сонним бродиш мерцем.

Волохатий час до мене

Змієм сунеться зеленим

Заглядає  хижо в очі,

Цілувать, здається, хоче,

Обійма грубо рукою,

А за ним… людці рікою

З інтернетом, ті з агоній.

Віддай душу нам сьогодні

І мені і тим пихатим,

Що в мою заходять хату

І гуляють сараною,

Хрестячись разом зі мною.

Розум дав який диявол

В цю мою  нічну уяву,

Де над мною вітер свище,

Місяць вище, вище, вище,

Із-за хмар, як вовкулака,

На душі холодна мряка.

Я і вітер, місяць в небі,

На шляху шукаю себе.

В цім небесному розвої

Важко стать самим собою,

Важко друга розпізнати,

Легко бути йому катом

В цім небесному огромі,

В цій гоморі і содомі,

Де цілуєш ніжно брата

Й хочеш його обібрати,

Де життя зовемо грою,

Носим совість за собою.

У долині дика хвища,

Місяць вище, вище, вище,

З тіла душу вириває…

Якщо ти її ще маєш?

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *