Олена ЛІСОВА. Опівнічна історія

Життя опівночі застигає:

Стоїть непорушно місяць,

Хмари час від часу малюють на ньому нові імпресіоністичні візерунки,

Де-не-де пара здіймається із земних грудей …

 

Кряче ворон, ховаючись за хрестами цвинтаря.

Тиша намагається задушити чорного птаха. 

Він вміло відмахується від неї крилами…

Здіймається у небо.

 

Повз темні обриси тополь безшумно йде подорожня…

Сукня волочиться погано заасфальтованою доріжкою,

Чіпляється за гранітні брили,

Але пил із давно не митих дощем плит залишається на місці.

 

Холодна рука торкається огорожі…

Шляху далі немає… Шлях завершено …

Ворон сідає поряд  і знову рве полотно тиші…

Подорожня з розпачем підводить обличчя до темного простору неба.

 

Ворон розправляє чорні крила, витягує шию вперед

Роззявляє міцний величезний дзьоб

Червоний язик торкається нічного повітря…

Вітер… Ось вітер …

 

Шелестять дерева.

Риплять хрести.

Подорожня зникає…

Ворон відлітає…

Ніч триває…

І

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *