Євгенія ЧУПРИНА. Істото, що єства мені миліша…

Істото, що єства мені миліша,

Приходь в маркіз де сад душі моєї.

Там непристойних кактусів алеї,

І скрізь панує загадкова тиша.

 

Там павутиння вітерець колише,

А пристрасть заколисати не вміє, 

В маркіздитсадику душі моєї

Ми станемо, я сподіваюсь, ближче.

 

Бо ми серця розбили, як намети,

Хоча навряд ми станемо тут спати,

Та знайдемо, напевне, як спожити

 

Всі ці нагайки, кайдани, багнети,

Сокири, бо ти мусиш відчувати,

Що тільки так і можна вічно жити.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *