Ольга ЧИГРІНОВА. Демон

Попід темним беззоряним небом

По самотнім алеям парку

Повз зачинені намертво двері

Ходить демон страждань і страху.

 

Він до ваших прокльонів байдужий,

Мовчазним велетенським видінням 

Споконвіку лякав боягузів,

По слідам їх простуючи тінню.

 

Ним лякають дітей і дорослих,

Прикрашають вербеною вікна

І не знають, який дух самотній,

Як втомився він бути страхіттям.

 

Він не знав ні тепла, ні любові

Та приречений стати ганьбою,

Плід кохання мерця із живою

Народився потворним і кволим.

 

Рідна мати зріклася дитини,

І, залишений в лісі для вовків

Немовлям ще ні в чому не винним,

Він був прозваний демоном помсти.

 

 

 

Він свої простягає руки,

Обіймаючи кігтями гострими,

У плече він встромляє зуби,

Стали очі від болю вологими.

 

Замість серця у нього рана,

І щелина, душа де закрита

Під замком вся у чорне вбрана

І туманом мов оповита.

 

Його сковує мертва тиша,

Гірша, ніж металеві грати.

В світі темному, мов попелище

Дух приречений вічно блукати.

 

Ні в минулому, ні в сьогоденні

Не знайде він своєї спокути,

Не ввійде у відчинені двері

І не зможе жахіття забути.

 

Як у нього жбурляли каміння

І хотіли швидкої розправи,

У очах їх було божевілля,

Замість усмішки – дикі оскали.

 

За жорстокість людську, за безжальність

Демон вирішив їх покарати,

І з тих пір дух самотньо блукає

І розшукує скрізь свою мати.

 

Але люди того не знають

І женуть його світ за очі.

Він вигнанець із пекла і раю,

Вічний  в’язень безлунної ночі.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *