Марія СЛОБОДЯНИК. До Едгара По

Коли вірші читаю і  новели,

до мене виринають з темноти

твої стрункі Лігейї і Морелли,

і одноокі чорнії коти.

То все твоя уява, дивний сон.

Вдивляєшся у дзеркало: «Хто ти? 

Уільям Ві’льсон  чи  Вільям Вільсо’н?»

Відмінностей між ними не знайти.

А, може, принесе тобі відраду

шалений опій чи п’янке вино?

Тягніть сюди скоріш  «Амонтільядо»!

Куди ж воно поділось? Де ж воно?

Та знає ворон, із яких комор

не  вернеться ніколи Фортунато.

Він  крикнув на прощання : «Невемор!»,

але його не чув веселий натовп.

Читай собі ті древні фоліанти,

присвячені Патриціям і Ледам.

Найкращий із можливих варіантів:

дозволь мені

тебе укрити пледом.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *