Ольга СІЛАКОВА. Post mortem

Тепер лиш я тобі дарую квіти,

Волоссям витираю чорний камінь,

Твої долоні більше не зігріти..

Душа прощалась: Амен, Амен, Амен…

 

Лиш темрява вквітчала сном флерони,

Це місто знову відкривало втрату, 

Злітало і ховалось в темні крони,

Чекало на свою нічну сонату.

 

У головах відчула зведенії руки,

Тремтячий місяць впав на підвіконня..

Я твого подиху почула перші звуки,

В глибокім сні, знесиленим безсонням.

 

Холодні губи притискають шкіру,

Здирається мороз збліднілим тілом,

Нечутним криком, сповненим ефіру,

Я опираюсь йти за Азраїлом.

 

Старі склепіння сповнені мовчання,

Стискають стіни почорнілу бранку,

До мене знов приходило кохання,

Якого не зустріти по світанку.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *