Ліна БІЛА. Коли ліплять вареники…

коли ліплять вареники пальцями не музиканта,

тарабанять по ребрах стола ще не вивчені ноти –

неодмінно у тебе повірять, а перш за всіх мама,

що надії свої покладає, як медом у соти

 

і хоча, може, з того сьогодні нічого не вийшло,

пам`ятаю, що сі западає в низькому регістрі.

пальцям грати якби, але граються пальці у вірші –

ця дорога до слова зійшла ще-но з прісного тіста,

 

із води, нарікань, клацань пальців у салі не рідних,

навіть рідних своїх. що там, бабцю, вгорі ще не спиться?

що там, тату, ти кажеш бездарна донька і не гідна,

посадив наче яблуню, виросла справжня кислиця? –

 

мали б вірити. та безталанність придумав диявол,

він Іванко в минулому – косар сільський і не бритий.

рівно скошує віру, кишені ще й має діряві,

зазіхає на кожного, щоб з пантелику ще збити

 

я не заздрю йому – він не вміє нічого, крім цього,

ну хоча б взяв до рук своїх пригорщу прісного тіста

і зійшов би до світу новим ще несказаним словом,

врешті в кожного є на землі свій талант, своє місце

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *