Мірлан БАЙИМБЄКОВ. Пофарбую я в чорне…

Пофарбую я в чорне

Костел, що у Львові.

Застигли холодні,

Як мармур, долоні.

Наче камінний хрест,

Тисне образа, 

Колись прозора душа –

Тепер тріснута ваза –

Стікає сльозою

Десь у нікуди…

Від холодного болю

Не дістати б застуди…

Пофарбую я в чорне

Костел,що у Львові.

Там буду чекати

Тепла та любові,

Бо не вірить кохана:

Хоче бачить думки;

Розкладає у вазі

Холодні вінки…

Де блукає та Віра

Та Дике Кохання?!

Бо кохаю навіки!..

Навіки й востаннє…

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *