Олена БОДАСЮК. Страх

вода – стихія безмежжя

можливо цей океан був замежений

однак у такому разі

суша знаходилась

(чи навпаки – губилася)

надто далеко  

щоби вмістилище вічного руху

звертало на неї увагу

 

океан поглинав поживні кольори неба

не зважав на тих безіменних які

намагалися турбувати спокій води

 

ідилія тривала довго

поки було тепло

 

довго не було зимно

та холодом розлився страх

і поволі став підмерзати

гострими скалками

 

вода почала замикатися

надскладною системою

без входу та виходу

 

заморожена жахом

маленька калюжа

усвідомила справжні розміри

власної ницості

 

обмеженість простору

 

від океану залишилось тільки

розуміння власного самообману

і накрило другою хвилею жаху

цього разу брудною

краплі закаламутились

щоб замерзнути склом непрозорим

 

тоді один з безіменних

важким чоботом

хруснув

поламавши хребти минулому

 

життя луснуло кригою

 

олійні почуття змішалися

і на палітрі занепаду

утворили важку липку фарбу:

страх.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *