Соломія ЛОБАЧУК. Втома

Що сталось з вами, неспокійна душе?

Що схильністю своєю до людських страстей губила .

Що в рукоплесканні юності святої,

До вівтаря трагедії складала квіти.

Немов грабіжник, що тремтячою рукою доткнув святині

Й довкола все перетворив у камінь. 

Як дзвін німий, тепер уже на згарищі пустому,

Стою я на колінах перед роком.

Невже увесь той жар колишній

Покоїться тепер у земній тиші?

У холоді її, близь Флегетона берегів?

Вже чую черв’яків могильних  стогін,

Зловіщий голос із долин  зове скитальця одпочити…

Мучить втома.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *