Тетяна ЗОЩЕНКО. Твоя дівчина – відьма?

Твоя доля для мене – відкрита книга.

Верховна Жриця розгорта сувій.

І кожен крок твій чи мала інтрига,

Як зсутеніє, вигулькнуть з-під вій.

 

Гортаю сторінки твого життя.

Стікають сльози воску по підсвічнику. 

Стривай, наллю лиш трохи молока

Усього таємничого прибічнику.

 

Хай буде бонусом приємним до вечері.

Розлігся…Задоволено воркоче…

Роздався громом стукіт твій у двері.

Що знов тебе пригнало серед ночі?

 

Мій праведний грішнику, знову не спиться?

Знов стежини химерні до мене вели?

Не вгамується досі серця дзвіниця?

Розриває нутро від Амура стріли?

 

Стоїш захеканий, стривожений, розгублений.

Чого стоїш? Проходь! Давно чекала.

І так від холоду й дощу скоцюрблений.

(Звичайно ж про прихід твій також знала.)

 

Доноситься з кімнати запах ладана.

В каміні ще потріскують дрова.

Для тебе я давно до смерті жадана.

Я – та, що вже на все життя одна.

 

Заварю тобі чай із зілля,

Що на Йвана в вінок вплітала,

Що у темну ніч божевілля

В чорні води Сули пускала.

 

За ковтком ти втрачаєш розум,

Забуваєш про все і всіх.

(Виголошуєш недовіри вотум.)

А в думках мій зринає сміх.

 

Тобі тут добре. Врешті посміхаєшся.

«Ти може відьма?» – злякано питаєш,

Та пригорнутись ближче намагаєшся.

А я промовчу. Відповідь ти знаєш…

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *