Василь МАЛИШКА. Равлик

Ти підіймаєшся вгору равликом.

Як добре, що не озираєшся по боках,

Не бачиш Фібоначчі черепашки своєї,

Своїх вушок-кавових зерен і не довіряєш

Дзеркалам і шурхотам вітру.

 

Ти підіймаєшся вгору, бодай там виявиш

Древню фортецю, сад

Божественних пісень, голу землю,

А чи спорожнілу її поверхню,

Непридатну для насіння.

 

Дороговкази крутяться, немов кулька в рулетці,

Замість напрямків бачиш тільки білі полотна,

Тілеса гір поринули в танці,

А ти тягнеш за собою торбу з каменем,

Не взявши ні світлин, ані мами.

 

Першу четвертину шляху ти роззявляв

Щелепу на кожнім роздоріжжі, перед кожним

Закам’янілим равликом, але тепер

Твоїми думками заволодів камінь –

І ти помічаєш:

 

Це він тягне тебе угору, а не ти його.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *