Ада ЄЛАГІНА. Спека підходить

довшає день, як волосся,

смоляні розпускаються вії,

млосні вигини тіл

закривають собою надлам,

темна спека підходить

і тебе замикає в обіймах, 

до скелястих плечей притуляє спітніле чоло.

 

і не чути нікого,

окрім денного вітру-повії,

що покірно бреде, за тобою розмивши сліди.

стережися його, як змії,

він сьогодні м’який і повільний, –

а назавтра повалить на землю й ужалить в лице.

 

і прокинеться буря,

і глибинні прорвуться потоки,

із грудей повиходять мулисті важкі імена.

ким ти був дотепер?

твоя кров на тобі, наче докір

за несправджений день і за віру, якої нема.

 

чорний сік пропікатиме рот,

бо ім’я тобі – ворон,

бо пророцтва твої потойбічна несе течія,

як за руку ухопить вода

і у пил витікатимуть коси, –

відітни собі кисть і волосся на тім’ї обріж.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *