Вільям БЛЕЙК. Зле дерево
я був од друзів дуже злий
лиш відказав: ви всі казли
a розлютивсь від ворогів
то мовчки я плекав свій гнів
зрошав сльозами день і ніч
або жахався віч у віч (більше…)
Картка
4731
я був од друзів дуже злий
лиш відказав: ви всі казли
a розлютивсь від ворогів
то мовчки я плекав свій гнів
зрошав сльозами день і ніч
або жахався віч у віч (більше…)
*
пхну стежкою. стирчать обабіч
шістнадцятого року бур’яни
гуркоче товарняк. оксана бабич
заховує кишеню під штани
ми шось як не на дамбі східній
мала отут моє домів (більше…)
10 вересня о 17:00 в центральному парку ім. Т. Г. Шевченка м. Харкова відбудеться Перший всеукраїнський фестиваль «Сучасна українська проза». (більше…)
Майже кожна жінка хотіла би берегти вірність,
проблема лише в тому,
щоб знайти чоловіка,
для якого б можна було би її берегти.
(Марлен Дітріх)
Інколи мені хочеться тебе зрадити… Безжально. Безсоромно. Безповоротно. (більше…)
1
Марта сиділа на диванчику першого поверху фешенебельного ресторану на Подолі і не зводила очей з флейтиста. Флейтиста звали Тимофій Лисюк. Але всі знали його під сценічним ім’ям Амадор. Сьогодні Амадор грав композиції Маріконе в столичному ресторані по вулиці Братській. Цей концерт був благодійний і грав флейтист на запрошення власниці закладу Аліни Стрижук. Зібрані гроші планувалося передати на лікування дітей, хворих лейкемією. (більше…)
Літо на межі божевілля,
Усміхається сліпо і грішно
Катує свідомість спекою
І ще більш градусним злетом.
Літо на межі божевілля
(незабаром йому кінець), (більше…)
В душу спокій і наснага увійшли, зросла відвага, –
“Пане, – мовив я, – чи пані, не хвилюйтеся дарма…”
(Едгар По)
Отже, вітаємо! (більше…)
Вона каже: люби мене – боли мене – видихай мене (коли можеш) з легень.
Бо навіть якщо мій голос колись затихне в коридорах твоїх пам’ятей і судин.
І вкриє мене листям пронизливий вітряний осені день.
Тоді навіть Бог відчує, що він один.
Вона каже: люби – боли – видихай! Коли навіть так,
Завтра почнеться нині й ти не встигнеш зібрати усіх речей. (більше…)
Нікіта Хмельков не любив, коли його називали Микитою. На Донбасі його так ніколи й не називали. Там він завжди був Нікіта, а тут, у Львові, як зурочили, Микита, Микита. Та який з нього Микита?
– Нікіта звучіт кручє, – казав він по телефону своїй дівчині, яка ще не перебралась до Львова і тимчасово осіла в київському готелі «Козацький» на Майдані Незалежності. – Знаєш, еті бандеровци настирниє. Оні і нас с тобой свой язик виучіть застав’ят. – Нє думай, шо ти – Даша, ти тєпєрь – Дарка.
Даша супилась і кривилась, їй не хотілося бути Даркою. У Львів її теж не особливо тягнуло. Вона думала лишитися в Києві, навіть якби це загрожувало їй розривом з Нікітою. (більше…)
Картка
4731