Готична «ПО»езія: вірші переможців конкурсу

І місце

 

Олександр СОЛОДАР

* * *

З буднів

граніту

вирубую

губи…

очі…

думки… 

Бродять привиди Врубеля –

З’являються –

і навтьоки

Від рук загрубілих,

різця

і молота…

Хотіли –

білим?

Хотіли –

по білому?

Коло –

розколоте.

У колі –

Вій!

І вітер,

і вітер

виє –

витягнув

шию.

Де ви, примари Врубеля?

Світлом

посічені

тіні

насичені.

Голосом

трубним

янголи…

демони…

Душу

скалічену

зцілити

де мені?

Дай мені, Боже, сили!

Крицевих м’язів –

дай!

Тексти

дощу

курсивом

розмазав…

На склі –

вода…

Де ви, примари Врубеля?

Врубуюсь,

врубуюсь

в ніч…

Слова,

захололі

трупами,

дивляться

вслід

мені.

Думають,

що Спаситель…

Просяться:

“Воскреси!”

Злизує морок сито

г о

л о

с и.

Де ви, примари Врубеля?

 

Олеся МІФТАХОВА

Ду-да-рик

Щойно смеркало – вже охопила темінь,

Десь заховалось рогате нічне світило.

Шепіт навколо – тепер істеричний лемент,

Отець одягає рясу, несе кадило.

Ладаном тягне, рвучко зникають біси,

Підла собача зграя скавчить щомиті.

Щільний потік – спітніло-тілесно-тісний,

А в домовині Дударик земний лежить.

Божі раби! Божевільні, блаженні, голі.

Хто говоритиме, хто прокричить в ефірі?

Слово упало метеликом сірим долі,

Зірка загасла в старому, як світ, сузір’ї.

Кутик охайний місяця зсунув хмари,

Нишпорять тіні, як почуття провини.

 

Може зійшла благодать, може загальні мари –

Криво всміхнувшись, Дударик встає в домовині.

 

ІІ місце

 

Євгенія ЧУПРИНА

* * *

Істото, що єства мені миліша,

Приходь в маркіз де сад душі моєї.

Там непристойних кактусів алеї,

І скрізь панує загадкова тиша.

 

Там павутиння вітерець колише,

А пристрасть заколисати не вміє,

В маркіздитсадику душі моєї

Ми станемо, я сподіваюсь, ближче.

 

Бо ми серця розбили, як намети,

Хоча навряд ми станемо тут спати,

Та знайдемо, напевне, як спожити

 

Всі ці нагайки, кайдани, багнети,

Сокири, бо ти мусиш відчувати,

Що тільки так і можна вічно жити.

 

ІІІ місце

 

Ірина ЧЕРВІНСЬКА

***

коли засуваєш штори а вони прозорі-прозорі

в кімнату вдивляється хаос впорядкований хаос століть

і цілують чоло срібні губи одного з братів на небі

котрий ще учора плодом на мертвому дереві висів

де море тече пересохле руслом широкої річки

котрої ніколи тубільці не позначали на мапах

скрипіло гілками дерево шуміли ворони крилами

шаруділо соленими хвилями те неіснуюче море

і брата хитало повітря з боку в бік з боку в бік з боку в бік

 

коли натискаєш ґудзики дзвінком викликаєш марення

коли біля тебе потворою чудесна стоїть лихоманка

проколюєш голкою видиво неначе святкові кульки

воно розростається тістом і тінь випікає смаколики

в печі розжирілого сонця гігантські такі хліби

і кидає їх на голови мутантам як атомні бомби

збирає гриби у кошик червоно-жовті поганки

 

коли застеляєш ліжко і кажеш собі що здорова

виходиш на всесвіт ввечері простуєш людськими руїнами

то любиш зеленкуватості цього малярійного заходу

вдихнути й кістяк напружити у післячутті війни

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *