Віталій ГЕНИК. Живець

Приходжу до тями ривком. Довкола темно, хоч в око стрель. Повітря сперте, несвіже.

Де я?

Ворушуся й відчуваю ліктями краї тісного ложа. Я чомусь одягнений, мов на прийом – навіть краватка горло перетискає… Чого це я заснув при параді?

Думки повзуть насилу, знехотя. Голова повна туману, як після добрячої пиятики.

Кожен рух породжує голосний шурхіт. До мене доходить: це тому, що надто тихо – не чутно жодного стороннього звуку.

Дивне місце… І дихати важко. Ще й ця задуха.   (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , ,