Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Попит чи пропозиція – що важливіше для письменника?

Сьогодні багато хто з авторів схильний скаржитися на байдужість українського суспільства, якому, мовляв, не потрібні письменники. Часто буває, що про письменницьку діяльність людини не знають ні колеги на основній її роботі, ні сусіди… не знають навіть рідні; кореспонденти також не  поспішають брати інтерв’ю, надаючи перевагу спілкуванню із зірками з телебачення. Зрештою, в авторів опускаються руки, письменники (не тільки початківці) переконують себе, що їхня творчість нікому не потрібна, якщо навіть видавці ігнорують листи з рукописами. Так виникає творча криза, здатна перетворитися на депресію, через що не пишуться нові тексти. Але водночас більшість авторів не усвідомлює деяких речей.  

Нас усіх привчали до думки, що саме попит створює пропозицію. Став модним нон-фікшн (нехудожня література) – отже, автор мусить писати саме це. Стали купувати твори іноземних авторів – отже, треба друкуватися під псевдонімом, щоб читачі думали, буцімто автор не український, а перекладений. І так до нескінченності. Видавці та книготорговці особливо схильні до реагування на попит, і їх можна зрозуміти, для них першочерговим є продаж книжок, тобто прибуток. Проте водночас багато хто забуває іншу теорію: не попит створює пропозицію, а пропозиція породжує попит. Саме так стверджував  Жан Батіст Сей, економіст, який жив у ХІХ столітті. По суті, пропозиція і є попитом. Наприклад, корпорація De Beers пропонує на продаж сирі алмази і діаманти, а це означає, що її керівники будуть спроможні придбати собі маєтки, автівки й багато чого іншого, тобто створити попит на продукцію будівельних компаній, а також машинобудівних заводів.

Звичайно, ви можете заперечити, що це ж алмази і діаманти, а не книжки, проте й алмази з діамантами далеко не завжди були популярними та престижними. Компанія De Beers свого часу гостро переживала кризу, і тільки завдяки потужній глобальній рекламі змогла в 1999-2000 рр. створити ажіотажний попит. Саме так, зверніть увагу – створити попит. Тобто компанія не покладається на нього, а робить гарну пропозицію і рекламу. Завдяки цьому чистий прибуток De Beers у 2000 р. склав 1,3 млрд доларів.

Задумаймося: люди легко можуть прожити без діамантів. Навряд чи ви щодня думаєте про коштовні камені й обговорюєте їх. Навряд чи купуєте їх узагалі. Однак ви знаєте, що діаманти – це престижно, це символ заможного життя, діаманти – найкращі друзі дівчат, діаманти – це назавжди. Саме такою була, є і буде реклама De Beers та інших алмазодобувних компаній. Вони чудово розкручують не стільки свої бренди, скільки саму ідею коштовностей, і всі виграють від цього.

Порівняймо тепер діаманти із книжками. Люди легко можуть прожити без книжок (зрештою, є інтернет, телевізор, театри та чимало інших розваг). Навряд чи люди щодня думають про книжки й обговорюють їх (звідси поширений міф, буцімто нашому суспільству не потрібні письменники). Звичайно, не всі люди купують книжки. Проте!

Книжки набагато дешевші, ніж діаманти. Це перша перевага.

Книжки бувають більш потрібні, аніж діаманти. Це друга перевага. Література здатна чогось навчити. Інша – розважає, змушує відволіктися від проблем, допомагає позбутися депресивних думок.

Книжки личать усім, незалежно від віку. Книжки прикрашають приміщення.

Книжки не зникли з появою інтернету й електронних видань, а отже, не зникнуть ніколи. Так само, як і діамант, книга – це назавжди. Недарма хтось уже влучно зауважив, що у бідних людей багато інтернету, а у заможних – багата бібліотека.

Після цього автору залишається тільки усвідомити, що попит попитом, та найголовніше – створити гарну пропозицію і рекламу. Книга – це престижно, і на відміну від діамантів, вона більш доступна. Книга – це цікаво. Книга – це найкращий друг розумних людей. Книга – найліпший вчитель, книга не зрадить і т.д. Не йдеться про агресивну рекламу (хоча й вона буває вдалою). Свого часу зірки вдало рекламували діаманти, зробивши їх престижними (згадаймо Мерилін Монро й Одрі Гепберн, котрі носили діаманти). Так само зірки сьогодні можуть вдало пропагувати книгу. Наприклад, у різних фільмах. Зауважу: пропагувати не конкретну книгу конкретного автора й конкретного видавництва, а книгу взагалі, як ідею того, що читати – варто. Читати – модно завжди.

І треба зазначити, вже робляться певні кроки. Виходять і готуються фільми за такими книгами, як «Червоний» Андрія Кокотюхи, «Ворошиловград» Сергія Жадана, «Лемберг» Богдана Коломійчука, компанія FILM.UA Group придбала права на екранізацію роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Журналісти таки беруть інтерв’ю в авторів. Після цього стверджувати, буцімто книги не потрібні українському суспільству, не тільки хибно, а й лицемірно.

Звичайно, екранізуються насамперед романи знаних авторів, котрі досягли певного успіху. Проте й вони колись були початківцями, і їм колись так само було нелегко. Наприклад, Богдан Коломійчук, перш ніж виграв на конкурсі «Коронація слова», декілька разів надсилав туди свій роман. Його не відразу помітили і не відразу відзначили. Вас також можуть не помічати, ігнорувати, до цього завжди треба бути готовим. У видавців свої інтереси, але вам як автору-початківцю насамперед потрібно орієнтуватися не на видавців, а на читачів.

Тому, якщо минуло три місяці (півроку, рік), а видавець досі не відповів, якщо ваш рукопис не помітили на конкурсі, проте ви впевнені, що написали якісний твір із закрученим сюжетом, якщо текст повністю відредагований і готовий, то… видавайтеся самостійно. Або подавайтеся на конкурси знову і знову.

Справді, не обов’язково чекати півроку на відповідь видавця, у вас є цілковита свобода вибору. Є сотні друкарень, які приймуть Ваше замовлення, зроблять обкладинку і надрукують книгу. Звісно, все це виходить недешево для автора, оскільки він мусить оплатити послугу. Проте. Якщо книга зацікавить читачів, автор зможе заробити, продавши їм примірники. А зацікавити здатна гарна пропозиція і гарна реклама. Отже, гарна книга. Створюйте попит, не чекаючи, коли він з’явиться. Рекламуйте себе в інтернеті, продавайте примірники, робіть презентації. Якщо самостійно видана вами книга виявиться успішною, права на неї та інші ваші твори захочуть придбати великі видавництва. Найголовніше – ви не покинете писати через розчарування.

І  наостанок. Якби не було пропозиції видати Гаррі Поттера, не було б шаленого попиту на нього, його авторка Джоан Ролінґ не стала би однією з найбагатших письменниць світу.

Якби не було пропозиції видати роман «Дівчина в потягу», його авторка Пола Гоукінз не заробила би мільйони доларів.

Згадується також історія з романом «Людина на ім’я Уве». Його автор Фредрік Бакман надіслав рукопис кільком видавцям і засів удома в неспокійному очікуванні. Він нервувався, проте плекав надію і був дуже задоволеним тим, що написав. Але не відбувалося нічого. В історіях успіху відомих письменників зазвичай кажуть про безліч відмов, та Бакман не отримав навіть відмови. Йому взагалі не відповіли. Найсмішніше, коли книга, зрештою, вийшла, через шість тижнів після цієї події у поштову скриньку Бакмана все ж упав один з листів із відмовою.

Що ж, видавничий бізнес відомий своєю неквапливістю.

Сьогодні «Людина на ім’я Уве» є бестселером, за цією книгою був знятий шведський комедійно-драматичний фільм. Швеція висунула його на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. А що було б, якби Бакман махнув рукою і відмовився від своєї ж пропозиції?

Не було б нічого: ні нового успішного видання, ні комедійно-драматичного фільму, ні попиту.

Тому, коли відмовляють або ігнорують видавці, це не означає, що ваш рукопис обов’язково поганий і що суспільству не потрібні письменники. Це означає, що треба створити попит, повести за собою людей, а не піти за ними. У вас є всі можливості й цілковита творча свобода.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *