Сергій МИКИТЮК. Вбивство на вулиці Личаківська

«Дивна все ж таки річ інтуїція, і відмахнутись
від неї не можна, і пояснити неможливо».
Агата Крісті

 

«Я відчув її крижаний погляд із тиждень назад. Він морозом пропік мене наскрізь. Я повернувся і побачив її. Лише секунду вона стояла метрах в ста від мене, а потім зникла. Я протер очі, думаючи, що побачив марево із минулого і знову глянув уперед та там було пусто. Перевівши погляд, попрямував далі. Та відчуття, що хтось іде слідом ані на мить не покидало мене. Вона знову почала переслідувати мене».  

 

***

 

Туман огорнув місто ще із ночі. Перехожі з’являлись у ньому, ховаючи свої шиї глибше в комір пальт та курток, а потім швидко зникали, гублячись у сірій завісі. Дощу не було та сирість відчувалась невимовна.

Марк сидів у старенькому Фіаті Пунто і слідкував за дверима на вулиці Личаківській. Вже який день підряд ця процедура повторювалась. Закутавшись у светр, він пив каву із термоса та блукав поглядом. За цих декілька днів він не бачив нічого нового. Туман, люди, що ходили взад вперед, інколи пробігали собаки. Та все інше залишалось без змін.

Завдання йому доручили банальне. Тиждень перед цим прийшов солідно вдягнений дядечко. Наговорив багато чого різного, кинув на стіл пачку банкнот, що складалась із сотень, показав фото та назвав адресу. Потрібно було лише слідкувати за будинком, щоб вичислити об’єкт, який мав туди завітати. Далі необхідно було все сфотографувати та повідомити дядечкові. Додатковою умовою була повна конфіденційність.

Клієнтів у Марка було як кіт наплакав, тож він одразу погодився на таку роботу. Рясно потіючи, чоловік видихнув із полегшенням, коли отримав згоду, щось буркнув собі під ніс та пішов геть не попрощавшись.

Та дівчини із фото не з’являлась із того моменту, як він почав слідкувати за будинком. Такого роду справи були не рідкістю. Чоловіки, а в більшості випадків жінки, хотіли впевнитись у невірності своїх «половинок» і замовляли стеження за ними. Коштувало воно не дешево, але і бідні клієнти до нього не приходили. Декілька разів вдавалось вивести на чисту воду невірних, але частіше це була параноя клієнтів, які самі себе накручували.

Практика підказувала Маркові, що ця справа може бути простою. Нічого екстраординарного не мало б трапитись. Хоча глибоко в середині він передчував якісь негаразди. Але пересторогу він списував на туман.

«Якщо вона не з’явиться протягом двох – трьох днів, стеження буде марним,» – думав Марк.

Вилізши із авто, він попрямував в магазин. Пококетувавши із молоденькою продавщицею, купив собі хот дог і закурив. І тут з’явилась вона.

На фото він бачив лише її обличчя. Воно було гарненьким, із родзинкою. Посмішка щира і ніжна, очі виблискували вогником життя, губи трішки не пропорційні – більші ніж здавалось мали б бути, але це додавало певного шарму.

В живу вона ж виглядала трішки інакше. Ріст вище середнього, стрункої статури, в сірому плащі та капелюшку, що закривав більшу частину обличчя. Він впізнав її не одразу. Якби не перестрів біля магазину, то навряд чи би розгледів.

Дівчина прошмигнула повз Марка легкою ходою, посміхнувшись йому. Марк посміхнувся у відповідь, але не зрушив із місця. Досвід підказував, що не варто робити поспішних рухів, а тим більше доганяти її. Незнайомка могла запримітити поспіх  викрити його.

Він залишився стояти і скоса поглядати їй у слід.

Дівчина продовжила рух, але не  увійшла у центральний вхід. Вона повернула за ріг будинку. Марк пішов слідом. Коли він також повернув за ріг, то помітив, дівчина зупинилась посеред вулиці, метрах в двадцяти від нього. Глянула у гору. В ту мить із другого поверху висунулась рука і щось кинула вниз. Незнайомка витягла білу ручку із кишені і елегантно вхопила викинутий предмет.

Опісля декілька секунд вона стояла незворушно, а потім, сховавши руки у кишені, пішла впевненою ходою, щораз звертаючи у провулки, де було обмаль людей.

Хвилин через двадцять такого переслідування Марко втратив  незнайомку із виду. Вискочивши із чергового провулку, вона заскочила в середину трамваю, двері якого саме зачинялись і поїхала у невідомому напрямку.

Марко так і залишився стояти на тому ж місці, розгублено дивлячись у слід трамваю.

«Щось явно не так із цією справою…» – подумав він та повернувся до свого автомобіля. Переїхавши на сусідню вулицю, він продовжив спостерігати , але тепер за вікном та другому поверсі.

Зважаючи на розміри будівлі та приблизні особливості архітектурного планування, Марко прикинув, що середні два вікна і балкон між ними мали б належати до однієї квартири, тож почав спостерігати за ними. Однак з того моменту і до самого вечора нічого нового не відбулось. Жодна тінь не з’явилась у вікні, не було подано явних ознак, що там хтось мешкає. Здавалось, що квартира пустувала і насправді ніхто нічого не викидав із вінка.

«Чи можливо це було інше вікно і мені привиділось?!» – запитував він себе, спостерігаючи, як туман поволі перетворювався на чорну завісу ночі.

Втома від кількаденного стеження та недосипання далася взнаки і Марк задрімав. Прокинувся від того, що його тіло трусилось від холоду. На дворі була темна ніч. Глянув на годинник – перша ночі. На вікно на другому поверсі – темрява. Потягнувся до термоса – холодній і порожній. Витяг цигарку – закурив. Повільно дим заповнив салон автомобіля.

Марк відчинив вікно і одразу пошкодував про це. На вулиці, окрім сирості і туману, було страшенно холодно. Впустивши трохи повітря, зачинив вікно і розтер долоні одна об одну.

І в ту ж мить у вікні на другому поверсі з’явилось світло. Воно прорізало нічну темряву та щільний туман та на мить засліпило Марка. Спершу йому здалось, що це марення, однак звикнувши він почав вдивлятись у вікно. Присунувши голову ближче до лобового скла, втиснувшись грудьми у кермо, він намагався роздивитись, що саме відбувається в середині.

Спершу він нічого не бачив. Лише якісь тіні сновигали туди сюди. Рука потягнулась до фотоапарата. Через об’єктив, який достатньо добре зближував, Марк став слідкувати за тінями. Зробив декілька знімків освітленого вікна і завмер, вичікуючи, наче рибак на риболовлі, потрібного моменту. І він не забарився.

Марк зміг роздивитись, що тіней, чи то пак обрисів було двоє. Вони щось емоційно обговорювали, можливо і сперечались. Марк знову опустив бічне вікно і прислухався. Крізь нічну тишу долітали обривки окремих слів, але їх сенсу він зрозуміти не міг. Знову зачинив вікно і продовжив спостерігати за вікном.

Хвилин через десять, тіні завмерли і перестали говорити. До вікна підійшла особа жіночої статі, в якій він віддалено міг впізнати дівчину із фотографії. Вигляд у неї був заклопотаний та нервово збуджений.

Марк зробив декілька фото і продовжив спостерігати в об’єктив. Він вичікував і сподівався, що той із ким вона так шалено сперечалась теж з’явиться у вікні і тоді його робота буде майже завершеною. Будуть готові докази, із спокійною душею можна буде поїхати додому і завалитись у тепле ліжко.

Повністю зосередившись на об’єктиві, наче снайпер перед відповідальним пострілом, він став чекати моменту і був нагороджений долею. І вікні з’явилась ще одна дівчина. Марк швидко клацнув і видихнув.

«Все, тепер можна їха…» – але думку не завершив, придивившись до незнайомки.

Вона мала таке ж волосся, статуру та обличчя, як і перша. Дівчина також була схожу на ту, що він бачив на фотографії, яку показував клієнт. Вони були одинакові, як дві краплі води.

Від несподіванки Марк потер очі руками, подумавши, що можливо йому все це привиділось, але знову приклавши об’єктив до ока зрозумів, що не помилився. Перед ним стояли близнючки. Проте інша, на відміну від першої, була зосереджена та войовничо налаштована, очі її були широко розкриті і дивились вперед, ніби бачачи перед собою поле бою.

Простоявши декілька секунд біля вікна, вони вийшли на балкон та відчинили вікно.

Марк відсунувся від керма і завмер. Із балкону могли помітити любий рух в автомобілі, тому він не став ризикувати.

Близнючки простояли на балконі декілька хвилин, вдивляючись у темряву. Далі та, що мала більш зосереджений вигляд, мовила:

– Він нам за все заплатить! – її голос прозвучав хоч і тихо, але зловісно. Він луною долинув до Марка. Від її тону в нього пробігли мурашки шкірою.

Після цього обидві повернулись у середину і через деякий час світло в середині квартири зникло.

Із змішаними відчуттями Марк відкинувся на спинку сидіння і знову закурив. Просидівши так десь із півгодини, вирушив додому. Сенсу залишатись на місці і продовжувати стеження не було. Поки їхав дорогою, обдумав план наступних дій. І перший пункт із плану було більше дізнатись про клієнта.

Прокинувшись зранку, Марк зробив собі запашної кави, взяв із собою попільничку та засів за ноутбук. Витягши із кишені візитку, глянув на контактні дані. Прізвище клієнта він і раніше зустрічав, але жодного разу не звертав на нього уваги і не заглиблювався у деталі його біографії.

Клієнт же був місцевим бізнесменом. Був власником мережі магазинів із роздрібної торгівлі продуктами харчування, яка була широко представлена не лише у Львові, але і за його межами. Деякі представництва мав і закордоном. За чутками мав доволі багато боргів і банки більше йому не видавали кредитів на розвиток бізнесу. Тому він зважився на продаж власного бізнесу. Подейкували, що знайшовся закордонний інвестор, який давав хорошу ціну за мережу магазинів і справа мала бути закрита у найближчому майбутньому.

З дружиною клієнт був розлучений. Мав двоє дітей, які жили із колишньою у Швеції та витрачали гроші батька, які відсудила дружина. Правда старий не скупився і щомісяця пересилав їм певну суму коштів на кишенькові витрати. Бачився із ними дуже рідко і то під наглядом сторонніх осіб. Сам же проживав неподалік від Львова у власному котеджі. Мав з десяток слуг і декілька особистих охоронців, які охороняли його не гірше за вівчарок, оберігаючи старого як зіницю ока.

Більше нічого цікавого знайти не вдалось. До загальної картини можна було лише добавити те, що був меценатом і відомим благодійником. Підтримував школи інтернати. Декількох із учнів підтримував особисто, оплачував навчання у ВУЗах і потім допомагав із влаштуванням на роботу. Як підсумок – чесний, добрий, ледь не святий, хоч бери і до рани прикладай.

Продовжуючи гортати сайт за сайтом, Марк знаходив однотипну інформацію, та врешті втратив надію на те, що б знайти ще щось вагоме. Міг би, правда зателефонувати другу, який працював у місцевій газеті і був в курсі всіх чуток у місті, але одразу виникло б багато питань і потрібно було б ділитись інформацією, що робити не хотілось.

То ж, закуривши чергову цигарку, востаннє обновив сторінку і натрапив на повідомлення, що вранці бізнесмен помер. Він здійснював пробіжку в лісі, неподалік від котеджу. Занепокоївшись, що бізнесмен не прийшов на сніданок, гувернантка підняла тривогу і покликала охоронців. Ті, не знайшовши його в себе, почали прочісувати все навкруги і вкінці – кінців натрапили на мертве тіло в двох кілометрах від котеджу. За офіційними даними у звіті паталогоанатома зазначалось, що чоловік помер від серцевого нападу, яке було спричинене через надмірне навантаження. Говорячи простою мовою, старий розігнався до такої степені, що серце не витримало і зупинилось. Навколо інших слідів не було, тож слідство зробило висновок, що це був нещасний випадок і кримінальну справу не відкрили. До статті додавалось його усміхнене фото в оточенні дітей із сиротинця. Редакція висловлювала співчуття та зазначала, що місто втратило не лише відомого мецената, але і людину, варту для наслідування.

Відкинувшись на спинку крісла, Марк видихнув. Не можна було сказати, що інформація його здивувала, але різні думки завертілись у нього в голові. З того моменту в нього більше не було клієнта. Оскільки ані договору, ані якихось додаткових інструкцій на такий випадок він не мав, то справу можна було завершувати. Гроші, звісно, залишались у нього, звітувати більше не було потреби перед клієнтом, чи ще кимось. Бізнесмен навряд чи комусь розповідав про те, що найняв приватного детектива.

Марк позіхнув і прикинув, які ще справи можна було ще завершити. Та смерть бізнесмена не давала спокою. Інтуїція підказувала, що справа ще не завершена.

Зваживши всі за і проти, Марк вирішив спершу зустрітись із колишньою дружиною. Похорон був призначений на наступний день і вона разом із дітьми мала б бути присутня. Він знайшов її фотографію та ще дрібні особисті дані. Далі зібрався і поїхав у офіс, розуміючи, що лише завтра він зможе з нею зустрітись.

Решта дня у нього пройшла без особливих пригод чи новин. Від поліція не було жодних нових відомостей. Під обід все ж з’явилась офіційна інформація, що причиною смерті стала зупинка серця. Додавалось також, що похорон призначений на наступний день на  одинадцяту, тіло мають доставити із моргу в котедж старого ближче до вечора, тоді ж мають прибути всі рідні та близькі.

Залишок дня і вечір Марк провів у роздумах, а вночі ніяк не міг заснути, крутячись із боку на бік. Тому, чекаючи на вдову на цвинтарі наступного дня, він почувався втомленим та пом’ятим.

Похорон був багатолюдним. Більшість присутніх були бізнесменами, які швидше намагались розвідати побільше про бізнес покійного та імовірного наступного власника. Щиро плакали лише декілька людей, швидше за все прислуга, доля яких із цього моменту могла різко змінитись. Жінка, що була вдягнута у чорний костюм і стояла найближче, мала жалобний вигляд, але не плакала. Вона швидше скидалась на людину, яка відпустила величезний тягар із своєї душі, але всіма силами намагалась це приховати.

Зрештою вона відійшла у сторону і закурила. Марк, використавши момент, підійшов до неї.

– Мене звати Марк, співчуваю Вашій втраті!

– Не тратьте свій час, молодий юначе, мені не потрібні ані Ваші співчуття, ані підтримка, – спокійно відказала вона.

– Я приватний детектив. Мене найняв Ваш колишній чоловік незадовго перед смертю…

– Мені це не цікаво. В нього було вдосталь таємниць, але мене це більше не стосується, – обірвала вона Марка.

– Але я хотів довести справу до кінця, адже та блондинка, за якою я стежив…

– Забирайтесь! – крикнула вона і її очі враз налились кров’ю. – Забирайтесь  дайте мені спокій!

Марк не встиг нічого сказати, як охоронці підбігли до нього і відвели подалі від вдови. Та ж, обіпершись на руку сина, дійшла до автомобіля та сіла в середину. Охоронці, залишивши Марка у спокої та пригрозивши йому швидше зі звички, пішли слідом за вдовою. Далі кортеж із трьох автомобілів вирушив своєю дорогою.

Дійшовши до свого автомобіля, Марк вирішив поїхати до будинку на Личаківській і поговорити із тими дівчатами, яких він бачив уночі. Це була єдина можливість розставити всі крапки над «ї» та закрити справу, дізнавшись чому бізнесмен найняв його слідкувати за ними.

Від кладовища до будинку було не далеко, тож Марк дістався туди дуже швидко. Роздивившись все навкруги, пішов до входу. Піднявся на другий поверх і став стукати у двері. Проте ніхто так і не відчинив йому. Постоявши так із хвилину – другу, та вирішивши, що краще зачекати в автомобілі і підійти тоді, коли хтось буде дома, Марк почав спускатись сходами, коли із сусідніх дверей висунула голова.

– Ви грабіжник? – запитала літня пані.

– Та ні, – усміхнувшись їй, відповів Марк та представився.

– Тоді що Вам тут потрібно?

– Та мені дали цю адресу знайомі, – почав вигадувати він находу, – казали, що тут живе художниця, яка пише на замовлення портрети. Хочу зробити коханій дівчині подарунок на день народження і подарувати її портрет.

– Гарний, певне, буде подарунок, – мовила старенька, відчинивши двері ширше і вийшовши до нього. – Та помилились Ваші друзі із адресою. Тут давно вже ніхто не живе.

– Тобто? – здивовано запитав Марк.

– Років десь із п’ятнадцять назад тут були вбиті дві сестри, близнючки. Гарні такі дівчата були, привітні та щирі, завжди допомагали мені, вчились добре у інституті, ніколи не галасували, – занурившись у спогади, продовжувала літня пані, – малювали дуже гарно. До них не рідко приходили то чоловіки, то жінки і замовляли портрети. Вони мені розповідали, що дуже хотіли стати відомими художницями, мріяли поїхати у Париж, але потім сталась така трагедія…

Вона зупинилась і її очі враз стали сумними.

– Якийсь нелюд вбив їх, зарізавши їх, а потім обмазав їхньою кров’ю всі стіни. Вбивцю так і не знайшли, хоча писали про вбивство у всіх газетах. Хоча  думаю, що міліція не дуже той шукала. Вони ж бо сирітками були, то ж і не було кому за них заступитись. З того часу ця квартира закрита і ніхто в неї більше після трагедії не заходив, принаймні я так жодного разу і не бачила, щоб хтось тут був.

Старенька важко видихнула і повернулась до себе у квартиру та із порога додала:

– То ж помились твої друзі адресою, невірну тобі дали, але у Львові багато художників, онде біля Оперного скільки сидить, може хтось із них тобі намалює портрет твоєї дівчини…

– Та певне так і зроблю, – відповів розсіяно Марк, – Дякую!

Старенька ще щось сказала, але Марк вже не чув її. В його голові не вписувались всі ті відомості, які він отримав. Він не міг ніяк зрозуміти, як в квартирі нікого не могло бути стільки років, якщо він на власні очі бачив двох дівчат. Він подумав, що можливо літня пані щось переплутала. Зрештою Марк згадав про фото, які зробив уночі. В суцільній біганині він забув про них, тому сівши в автомобіль, він поїхав додому, щоб роздивитись ті фотографії.

Коли Марк приїхав на квартиру, сутінки осідали навколо. Включивши світло, він взяв фотоапарат та витяг із неї картку памяті. Далі засунув її в відповідний роз’їм і став роздивлятись фото. Спершу були ті, які вже давно було потрібно видалити – фото природи, які він періодично робив, коли виїздив за місто, фотографії тварин, людей, пам’ятників та ін.. Коли черга дійшла до знімків, що були зроблені на Личаківській в нього відійняло мову. Всі фотографії, що він зробив вночі, дивлячись на двох дівчат – були порожні. Навіть світла, яке линуло із вікон на вулицю, не було.

– Цього не може бути! – мовив сам до себе і ще раз передивився фотографії і нічого окрім стін будинку не побачив.

Подумавши трохи, він вирішив подзвонити до друга-журналіста.

– Привіт, друже! – закричав він у трубку. – Як твої справи?

– Та добре, а як твої? – запитав у відповідь.

– Шикарно! Чув, що ноги відкинув Завальський? Я про нього статтю готую!

– І?

– Ой, та тук таке! Чуток про нього більше, ніж треба. Нібито із ззовні пристойна людина, а насправді, диявол прикритий білим пухом. Коротше, він по собі залишив якісь нотатки, які мають оприлюднити разом із заповітом. Так ось, а до мене інформація вже дійшла із перевірених джерел, в них він розказує, як підтримуючи сиротинці офіційно, змушував їх директорів постачати йому молоденьких незайманих дівчаток. Думаю, що ти здогадуєшся, що він там із ними робив. Хоча я особисто думаю, що він був не один. Там певно ціла група змовників була, але для цього потрібні докази та свідчення хоча б когось. Він звісно, після такого утримував їх потім, давав освіту, платив за житло, може навіть і спав із ними далі, хто його знає, цього в нотатках немає. Та вроді би він став на шлях істини, коли сталась трагедія. Під час однієї із оргій було вбито двох дівчат, близнючок. Він написав, що не пам’ятає як розвивались події, але зранку він прокинувся весь в крові і нічого не пам’ятав. З того часу старий зав’язав із тим всім і нібито перестав робити все те паскудство. Деталі будуть у статті. А ти чого дзвонив?

– Та хотів тебе на пиво запросити, – збрехав Марк.

– Вибач друже, але не маю часу. Якось іншим разом, ок?

– Добре, до зустрічі, – і зв’язок обірвався.

Марк підвівся і підійшов до ноутбука. Розгублено та несвідомо він поставив руки на клавіатуру і спробував знайти інформацію про трагедію, що трапилась у квартирі на вулиці Личаківській. Але шукати йому довелось довго. Зрештою він натрапив на статтю «Кривава трагедія на Личаківській». Перейшовши за посиланням,  він побачив двох близнючок, які усміхнені стояли у літньому парку і тримали у руках жовті троянди. Це були саме ті дівчата, яких він бачив декілька ночей назад, хоча вони і були мертві декілька років.

 

03.09.2017 р., Львів

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *