Михайло НІЗОВЦОВ. Мутиломір-2

Єдиний випадковий свідок дивної пригоди розповів, як насправді відбувалося це вбивство на вулиці. За його словами, потерпілий  погнався за старенькою, яка чимдуж намагалася втекти  від нього, тримаючи при цьому кішку під пахвою правиці, і яка демонструвала неабияку спритність, не властиву старим людям. Несподівано старенька повернулася до переслідувача лицем і сама кинулася йому назустріч. Мовчки, демонструючи карате у стрибку, вона ударом ступні правої ноги під ліве вухо «вирубала» свого переслідувача до смерті. Ще свідок вказав на прикмети старенької і її кішки. В обох світились червоним очі і мали злий вираз. Більше  нічого доповнити свідок не зміг.  

 

Загиблим, як установили детективи, виявився професор, фахівець аномальних явищ і уфології. Залишалося відшукати загадкову вбивцю. Тридцять вісім днів розслідування цієї справи нічого не прояснили. Детективи марно оббивали поріг вдови вбитого професора, щоб отримати додаткову інформацію, яка  пролляла би світло на подію, поки в решті решт не отримали зачіпку на передодні сорокового дня – поки сама вдова не подзвонила в відділок по телефону і не заявила про підозріле зникнення її кішки.

 

Не гаючи ні хвилини, детективи прибули в дім вдови професора. Вдова перебувала у розпачі.

– Знаєте, – бідкалась вона, – кішка, як загадково зникла, так само загадково і повернулася – ніби крізь зачинені двері чи крізь решітки на вікнах. Тільки вона перестала чомусь мурчати і видавати своє «м’яв!». Вона сахалася мене, а очі, її очі палали ненавистю і світилися червоним, коли я намагалася хоча б доторкнутися до неї. Не розумію, що могло з нею трапитись. Та найгірше те, що вона перестала ловити мишей! Ось що наробили ці кляті миші за одну тільки ніч. Гляньте, як вони споганили моє плаття! – вдова просунула відразу п’ять пальців в п’ять дірок крізь поділ плаття. – І це моє любиме плаття! Його мені подарував покійний чоловік на останній мій день народження!

 

Важко було б уявити, що таким мишиним царством могло стати житло фахівця аномальних явищ і уфології.

 

Розпитування господарки дому детективами було не хитрим хоч і тривалим:

І ви продовжуєте стверджувати, що у ваш дім ніхто не проникав?

– Звичайно ніхто, хіба що ці кляті миші!

– А ви не пробували їх труїти?

 – Щ ви, що ви! – вдова відмахувалась обома долонями. – Так не довго і кішки позбутися. Вона ж, знаєте, кішка. Хіба можна труїти її любимі ласощі?

– Але ж ваша кішка зникла!

Моя любима кішка зникла! – вдова зарюмсала. – Зни-кла! Вдруге зникла!

– Може іще щось пропало? Цінності, наприклад?

– Та які там цінності! Це ж папери чоловіка! Мені від них ніякої користі. Мотлох. Я їх в кипи зв’язала. Чекала, коли сорок днів мине. Викинути геть збиралася.

– Значить, крадіжка все ж таки, була?

– Я і кажу – кішка, моя любимиця, про-па-ла!

Детективам в розмові з вдовою про зниклі папери чоловіка нічого прояснити  не вдалося. Вона жалкувала   весь час за кішкою.

 

Огляд кімнат детективами результатів не дав. Вдова запевнила, що все в кімнатах залишилося на своїх місцях, навіть тапки покійного професора і штопані нею носки. Все чекало свого часу – сорокового дня. І все таки дещо та пропало. Пропали папери професора,  до яких вдові було байдуже, чи є вони, чи їх немає. Їх зникненню вона навіть в душі раділа. Їй прийдеться менше викидати всілякого мотлоху. Вдова переймалася кішкою і ніяк не могла втямити, що могло трапитись з любимицею. Бідну жінку мучило одне питання: чому кішка перестала «вимовляти м’яв»? «Цілий день вона мене не впізнавала! – морочила детективам голову вдова, – а потім взяла і пропала!»

 

Детективи чесали потилиці. В домі була кішка, і стільки багато зовсім свіжих мишиних нір. Чи не миші з’їли кішку? Але ж хліб зберігався на столі в  мисці під серветкою. Незайманий. І від самої кішки ні кісточки, ні шерстинки не виявлено. Коли б з’їли бідолашну, господині б вуха відгризли. Версія не годилась. І камера спостереження за вхідними дверима  на кішку світла не проливала, бо коли вдова ходила в лавку за хлібом, слідом за нею вилетіло дві мухи, а коли поверталася, то влетіли три комарі. Цих трьох комарів було знайдено в спальні вдови на шпалерах, і вони були піймані детективами. Лишалось визначити, чиєю кров’ю вони наситились: господині квартири чи кішки. Самі камери спостереження за вхідними дверима працювали останні три доби бездоганно. Підозрювати в чомусь вдову – лишнє. І до неї ніхто не приходив. І спостережлива сусідка підтвердила те саме. Ніяких зачіпок.

 

Здійснити суїцид, використавши унітаз, кішка б не змогла – не додумалась би відкрити кришку, а потім ще й змив. Ваза Тантала була ні при чому.

– Знаєте, якось дивно, але в останній день вона і на коробочку не ходила.Вона і їсти не просила. До любимого  «Віскас»  вона навіть не доторкнулась, тільки гидливо відвернулась.

 

– Нічого не вдіяти. Прийдеться зривати підлогу! – зауважив старший детектив. – Ви тільки не хвилюйтесь. Ми все відновимо! – заспокоїв господиню. – Ми завтра навідаємось до вас з самого ранку. Нічого не робіть і не приймайте гостей. Головне, нікого і нічого не бійтесь. Ми постараємося відшукати вашу кішку. – наголосив їй перед тим як піти геть. Насправді детективів мало цікавила пропажа кішки. Погуляє з котом на даху чи в підвалі і повернеться. Тільки поведінка кішки. перед тим як зникнути, насторожувала. Щось у цій справі було не так. Але й це було не головним. Куди могли подітися папери професора? Вдова їх точно не викинула. Зробила б це після сорокового дня. Набожна, вона ще не зовсім втратила розум. А кішка? А що кішка? Хоч яка-небудь жива душа є в домі. Поговорити до неї можна, попестити чи погратися, зрештою.

 

Вранці наступного дня на дзвінок детективів вдова дверей не відчинила. Потоптавшись біля дверей, детективи відправились у найближче кафе чим-небудь перекусити, посидіти і обговорити план подальших дій. Очікуючи на замовлені чашки чаю, детективи звернули увагу на підозрілу стару з кішкою на столі в дальньому кутку кафе злегка повернутою до них спиною. Стара вовтузилась з кішкою, яка по опису була схожа на пропалу з дому покійного професора. Стара тицяла пальцем перед мордою кішки в якийсь папір. У кішки спалахували очі то голубим, то фіолетовим світлом. Коли очі робилися фіолетовими стара починала водити пальцем на папері. Тоді кішка схиляла голову і слідкувала за пальцем старої поки її очі не починали світитися голубим світлом. Стара своєю статурою і зовнішністю була схожою на вдову професора. Детективи зацікавились старою і її кішкою і вирішили з нею порозмовляти. Але як тільки вони наблизились до столу, за яким сиділа стара з кішкою, очі кішки спалахнули червоним світлом.  Вона прожогом зстрибнула з столу і зникла з поля зору детективів. Стара тим часом зім’яла папір, який лежав на столі, і поспіхом засунула його в ридикюль, при цьому долонею вільної руки з таким же поспіхом поправила вуаль, що закривала їй обличчя.

 

Детективи привіталися з старою, але вона нічого їм не відповіла, вдала ніби не розчула. Та по всьому було видно, що розмовляти з детективами стара і не збирається. Більше того, на пальцях вона їм показала, що вона німа, і з незнайомцями не спілкується. Попри все від детективів не вислизнув той факт що обличчя старої під вуаллю стало злим, а очі на якусь мить спалахнули червоним. Стара підвелася і всім своїм видом продемонструвала що їй вже час іти.

 

 

Як тільки стара залишила кафе, детективи вирішили за нею прослідкувати але, на їх велике здивування, старої побачити на вулиці не вдалося; із кафе вийшла не більше шести-семи секунд і зникла. Робити було нічого, і детективи поспішили знову навідатись до оселі вдови професора. Яким же було їх здивування, але ще більшим господині, коли вона відкрила їм двері на їхній настирний дзвінок.

 

Лице старої ховалося під тонкою вуаллю, але не помітити в її очах злі вогники було неможливо. Щоб їх приховати стара навмисно випустила з долоні ножа і нагнулася, і при творилася, ніби їй ніяк не вдається його підняти. Тим часом трапилось те, чого детективи ніяк не очікували. Щось чорне ледве не звалило їх обох з ніг, можливо навіть кішка, блискавкою прошмигнуло мимо старої всередину домівки. Бувалі детективи аж здригнулися. Нічого подібного раніше бачити їм не приходилося. Навіть собака Баскервілів їх так би не наполохала. Детективи на якусь мить навіть розгубилися. Стара випросталась з ножем в руці. Вуаль сповзала їй на підборіддя, і на відкритому лиці спалахували червоним обидва ока. Але детективи зуміли швидко оговтатись.

– Ви дозволите ввійти у ваш дім? Ми вчора домовлялися з вами, що навідаємося до вас вранці. Ми приходили, але вас чомусь дома не виявилось. – старший детектив пригадав старій вчорашню розмову.

– Дозвольте поцікавитись, чи не з вами вчора ввечері ми … – як старший детектив обірвав помічника на півслові і не дозволив йому договорити до кінця.

 

Тим часом стара мовчала і продовжувала загороджувати прохід в оселю. Старший детектив миттєво спритно вихопив ножа із руки старої, відсторонив її і ступив в середину домівки.  Обличчя старої спотворилось, очі спалахнули червоним. Вона підвела обидві руки догори, зібралася вчепитися гострими пазурами в шию старшого детектива, і домоглась би свого, якби їй на заваді не став  його кмітливий помічник і не упередив зловмисницю. Помічник злегка штовхнув її, ніби ненароком, під обидва коліна своїми коліньми. Стара хоч і втрималась на ногах, але упустила дорогоцінну секунду. Шия старшого детектива стала для неї недосяжною. Помічник ввічливо попросив вибачення у старої, послався на свою незграбність і на відсутність достатнього освітлення в коридорі:

Проходьте, проходьте вперед! Я – після вас! – запропонував він старій і не дав їй можливості закрити за собою двері на замок. Старій більше нічого не лишалося як підкоритися.

 

В кімнаті покійного професора на детективів чекав сюрприз, і навіть не один. Кішка, та сама чорна, з мінливим світінням очей, яку вони спостерігали в кафе, з погрозливим поглядом метнулася із кімнати, і ледве не збила обох детективів з ніг. Стара їй спритно уступила дорогу і заступила шлях старшому детективу, який спробував наздогнати втікачку.

– Не кішка, а якийсь чортяка! – вилаявся старший детектив.

Стара, яка вчора тараторила, сьогодні мовчала, не промовляла ні слова, нечутно дихала, ховала обидві руки за спину – ховала пазурі. Так, так – саме пазурі, бо це не були пальці, а пазурі.

 

Те, що детективи вчора планували на сьогодні, а саме зірвати в кімнаті покійного професора пошкоджену мишами підлогу, хтось виконав за них у їхню відсутність, скориставшись ніччю або ранком, можливо навіть коли вони пішли в кафе пити чай. Підлога в кімнаті була зірвана повністю, дошки були складені під стіною, за якою знаходилась кухня. І ніяких мишиних нір під підлогою. Стара мовчки обвела допитливим поглядом детективів, мов би телепатувала – «І що скажете? Забирайтесь геть звідціля!» У детективів і насправді виникло подібне бажання, спостерігаючи за старою. Старший детектив ще раз кинув погляд на  дошки. Вони відрізнялись від вчорашніх. «Так не буває!» – вигукнув він і вийшов  із під гіпнотичного впливу старої. «Справа не чиста! – шепнув ще у вухо помічникові. – Допоможи!» – і почав перекладати дошки. Під останніми трьома дошками в кутку кімнати ближче до вікна відкрився лаз у підпілля. Скоріше це був колодязь, як пізніше установлять детективи, глибиною шістдесят сім метрів, який закінчувався в зарослих хащами руїнах старої будівлі на однойменній нижній вулиці неподалік санаторію «Куяльник». В колодязі по стіні вниз в непроглядну тьму спускалась залізна драбина з зйомними  залізними щаблями. Старший детектив звернувся до старої, чи не має вона ліхтарика, на крайній випадок, свічки, щоб посвітити в колодязь. Але далі трапилось ще більш неймовірне. Стара продемонструвала не аби яку спритність.

 

Обидва детективи оторопіли. Стара, за якою приглядав помічник, раптом підскочила зі спритністю кішки, метнулася до відкритого лазу і стала спускатися в колодязь, по ходу прибирати за собою пройдені щаблі і жбурляти їх вниз, при цьому очі її не просто світилися, а зле палали яскравим червоним світлом. Приблизно через десять секунд детективи почули приглушений звук від падіння скинутих перших щаблів в колодязь. Стара скинула за собою щаблі на глибину метрів на чотири, і не стала більше витрачати на розбір драбини дорогоцінний для неї час, а поспішила швидше спускатися вниз. Червоне світло з її очей слабшало по мірі її просування вниз і незабаром пропало зовсім. Можливість переслідувати підозрілу стару була детективами упущена.

 

Помічник детектива раптом пригадав про не оглянутий рундук в спальні  вбитого професора. Рундук частенько служив покійному замість ліжка, проте і закривався на замок. Вдова все обіцяла, обіцяла відшукати ключа і не знаходила часу на його пошуки. «Зламаємо замок, якщо що!» – детектив нервував від нетерпіння швидше заглянути в середину рундука. Але  вже ламати нічого було не потрібно. Рундук виявився вже відкритим і випотрошеним до чиста. Поруч з рундуком на підлозі лежала одна жіноча туфля. В такі туфлі вчора була взута стара дружина вбитого професора. Сьогодні загадкова німа стара, яка навіть дуже скидалася на вчорашню говірку вдову, була взута в мокасини більшого розміру чим ця туфля. Детектив підняв туфлю як речовий доказ зникнення її власниці.

 

Ситуація  видавалася плутаною. Детективи замислились за робочим столом покійного професора. «Що ми маємо? – старший детектив відтворив загальну картину розслідування. – Зникнення кішки, зникнення паперів професора, метаморфоза з підлогою в кабінеті професора і, головне, незрозуміла історія з метаморфозами старої і так само її кішки. Потім ще цей колодязь з залізною  розбірною драбиною в кімнаті під підлогою». Помічник старшого детектива виклав свої міркування: «Непогано було б заміряти глибину колодязя. Так, по крайній мірі, ми змогли б визначити приблизний горизонт виходу із нього. Думаю, ми попадемо з верхньої Лиманної на однойменну нижню вулицю».

 

В сусідній кімнаті з відкритим колодязем щось упало. Детективи кинулися на звук і остовпіли. Кругом колодязя кидалася в різні боки «німа» чорна кішка з злісними, палаючими червоним очима. Вона намагалася влізти в колодязь, вишукувала зручніше місце. Та коли ця тварюка помітила детективів, вона поспіхом полізла в колодязь задніми лапами, чіпляючись передніми за одну тятиву залізної драбини, так спішно розібраної загадковою старою. Помічник детектива виявив бажання наслідувати приклад і собі спуститися слідом за кішкою. Старший детектив розумно припустив, що поступати так не варто.

 

Заперечення старшим детективом було справедливим і стосувалося ситуації. «Ми поки ще не знаємо глибини колодязя. Потім, у нас немає електричного ліхтаря. Потім, ми не знаємо, скільки ця – йому дуже вже хотілося сказати, але стримався – дурнувата стара скинула щаблів, і взагалі, чи не пошкоджена ще драбина? Єдине, що нам потрібно зробити, це виміряти глибину колодязя і, знаючи його горизонт, пошукати вихід на нижній вулиці».

 

Купляти білизняний шнур детективам прийшлося двічі. Економили на копійках, втратили на годинах. Шістдесят метрів шнура виявилось замало. Цеглина, яку детективи опускали в колодязь прив’язаною до шнура, зупинилася на мітці шістдесят шість метрів. «Чи не сестра ця мітка чортовій дюжині?» – пожартував помічник старшого детектива, коли вони обоє разом спускалися схилом в заростях барбарису. Старший детектив жарт помічника цього разу не оцінив, в його голові крутилися свої міркування.

– Ця гіпотенуза іде вниз з відхиленням від вертикалі колодязя не більше тридцяти градусів, – висловив припущення він, ковзаючи і чіпляючись за кущі барбарису, – а квадрат гіпотенузи, як відомо… Що скажеш, помічник?

– А шо я? Шо я можу сказати? В школі з геометрією я не дружив. – чесно признався помічник. – Зате у мене кулачища!..

 

Пікіровку детективи змушені були припинити. Їхні ноги вперлися в бетонний виступ, як виявиться, в дах занедбаної споруди, вхід до якої ховався від людського ока в густих заростях барбарису, молодих акацій і софор. Старший детектив пишався тим, що не помилився. «Саме те, що шукали! Теорема Піфагора не обманює!» Наритий свіжий піщаний грунт  ще  не просох і на ньому чітко було видно великі, не менше сорок п’ятого розміру не глибокі сліди, залишені вочевидь жінкою. Задавнені сліди вели в споруду, і зовсім свіжі, залишені спішно, вели назад. Поряд з ними, туди і назад, проглядалися сліди лап кішки.

– Наші старі знайомі! – з полегшенням зітхнув старший детектив.

– Але ми спізнилися! – з жалем зауважив помічник.

– Головне, що не загубили слід! – підсумував старший детектив. – Туди поглянь! – вказав він на густі зарості. – Там стояв її мотоцикл. – прим’яті рослини зберігали на собі доказ того, що по них недавно пройшлись на мотоциклі з коляскою в бік ожвавленої дороги.

 

– М-мим… Так, ти був правий! Спізнилися! – старший детектив погодився з помічником. – Але нам не завадить оглянути вихід із колодязя! – і вказав на розритий вхід в бетонну споруду. На його думку, ця споруда свідчить про те, що поряд з нею чи неподалік, судячи по кількості битої цегли під ногами, раніше були і інші споруди.

 

Багато дорогоцінного часу було втрачено детективами на пошук і придбання електричних ліхтарів  і необхідного спорядження для обстеження  знайденої  в підніжжі схилу споруди  і підозрілого колодязя в нижній його частині з будинку вбитого професора, тепер тут – на пустирі. Проникнути  в саму споруду, яка являла собою в минулому не що інше як гараж,  детективам вдалося без труднощів, а далі прийшлося ворушити мозком і пригадувати і Піфагора, і синуси з косинусами.

 

Сумніву у детективів  не було, що вузький прохід з гаража в глиб схилу поведе їх до колодязя. Залишалося тільки визначитись, кому з них двох повезе йти в розвідку. Як завжди, повезло старшому детективу. На його подив, відразу за поворотом після п’яти метрів повзання на животі, вузький прохід закінчувався і починалася галерея по якій можна було легко пересуватися на весь зріст. Старший детектив смикнув за рятівний сигнальний фал, як було домовлено, і що означало – «все в нормі», і відразу відчепив його, бо в цю мить промінь ліхтаря вихопив із мороку в пилу десятиріч виразні сліди, які могли належати тільки розшукуваній старій і її кішці. Сліди вели в два боки: вперед і назад, і фалом їх було легко затерти, а сфотографувати було нічим. Прийшлося ризикувати. Незабаром промінь ліхтаря вихопив з непроглядної тьми розшукуване – залізну драбину, яка піднімалася вертикально вгору від самого низу і щезала в жерлі того, що являло собою колодязь в кімнаті професора. Але те, що лежало перед драбиною, змусило бувалого старшого детектива здригнутися і заціпеніти. Біля драбини лежали навалом скинуті зверху старою втікачкою залізні щаблі. З-під їх купи наполовину виглядав зв’язаний і спотворений скальпуванням  і відсутністю шкіри на лиці жіночий труп, в якому легко угадувалась по одежі не хтось інший, а зникла вдова професора. В її грудях стирчав залізний щабель. Вочевидь, труп старої попав під «бомбардування» щаблями «дублерки» з очима, які світилися червоним. Можливо і спотворена вона ще до бомбардування лежала живою. Безглузда смерть… Старший детектив заглянув в колодязь знизу вверх – ні зги не видно.

 

Старший детектив поспішив швидше вибратись на свіже повітря. Тим паче, що електричний ліхтар починав тьмяніти, і потрібно було  вчасно доповісти начальнику про «знахідки» – про колодязь в домі покійного професора і, головне, про випадково знайдений на дні цього колодязя спотворений труп вдови професора, і що ймовірний її вбивця  підозрюється. Справ залишається за малим – відшукати і схопити вбивцю. Всі точки над «і» будуть поставлені.

 

Начальник, як завжди, влаштував рознос.

– Тюхтії! Упустили! Удвох з старою не справились! Засаду потрібно було… – взагалі, детективам до розносів начальством не привикати.  На то і начальство, щоб влаштовувати розноси. Нервові.

 

Із кафе, що поруч з домом убитого професора, а потім ще більш жорстоко вбитої і його дружини,  у відділок, в кабінет начальника, коли він влаштував рознос двом вайлуватим детективам, подзвонила спостережлива прибиральниця і попрохала до телефону старшого детектива. Вона ніби чогось побоювалася і шепотіла в телефон: «Ваші знайомі, ну, стара мегера зі своїм паскудним котом… Вони знову тут…». Начальник переключив телефон на гучномовець… Інструктаж детективів тривав не довго. Начальник лише й успів крикнути: «Тільки спробуйте мені упустити цих злостивців ще раз!..»

 

Перед кафе на стоянці з зачохленою коляскою стояв бувалий в перипетіях мотоцикл К-750. «Ти тільки подивись! З протиугінним!» – детектив показав старшому на ланцюга з замком на передньому колесі.

 

Детективи ввійшли в кафе. Стара з кішкою сиділа за столом на тому  самому місці, на якому детективи запримітили їх в перший раз. Як і минулого разу, стара щось пояснювала кішці, проводила пальцем  по м’ятому клаптю паперу.

– Цього « кота вченого», як ніколи, цього разу  ми не можемо упустити. – старший детектив  дав вказівку помічникові. – Прослідкуй, щоб всі двері і вікна були закриті, а відвідувачів тимчасово не впускати. Для піймання цього червоноокого долучимо прибиральницю. Вона – наша людина і при всеозброєнні: ганчірки з рук не випустить. І досвід роботи з кішками у неї не абиякий. В свій час вона працювала в притулку для бездомних кішок. – розсекретив свого таємного інформатора старший детектив. – Піймає! – запевнив. – А з старою нам прийдеться пововтузитись! Інтуїція старшого детектива не підводила.

 

Прибиральниця, озброївшись відром і шваброю, оперезалась мішком і зайнялася миттям підлоги. Крок за кроком вона наблизилась  до столу старої з кішкою. Кішка занервувала, блимнула червоними очима, але не запримітила нічого підозрілого в рухах прибиральниці і заспокоїлась, знову стала слідкувати за пальцем старої на клаптеві паперу. Цим моментом скористалася прибиральниця. Вона миттю загорнула кішку в мішок разом з клаптем паперу. Чи паперу? Якби детективи вчасно не приспіли до стола, невідомо, чи залишилась би в живих прибиральниця, бо стара продемонструвала невидану спритність, метнулася звільняти кішку, і все мовчки, мовчки. Та найбільше їй потрібен був клапоть паперу, як потім вияснилось, що це був докладний план дому вбитого професора. На плані був обведений і перекреслений чорнилом колодязь з залізною драбиною, глибина якого сягала шістдесяти шести метрів і закінчувалась в підніжжі схилу. Ще там був план одного невипотрошеного сховища, навідатися до якого і планувала стара. Але тепер це була не німа стара з очима, які світилися червоним, яку раніше спостерігали детективи. З обличчя старої раптом спала маска майстерно виготовлена з шкіри здертої з обличчя і голови вдови професора, і очам детективів відкрилося істинне обличчя, скоріше морда, мерзенної істоти, люті якої не було меж. Нічого людиноподібного в ній не проглядалося. Це був монстр – лютий, верткий, сильний.

 

Нарешті наступив час помічника старшого детектива продемонструвати свої бійцівські навики і досвід, в минулому – вуличного бійця і переможця куміте.  Стару, вірніше монстра, йому буквально прийшлося «вирубати», перш ніж упакувати в кайданки. Їй люто дуже вже хотілося, як потім виясниться на допиті, роздобути назад будь-якою ціною те, що  детективам раніше здавалося клаптем паперу, а саме – мутиломір  – прилад с необмеженими можливостями. Тоді б результат її поєдинку з детективами, однозначно, вирішився не на їх користь. Кішка ще не була навченою володінню мутиломіром.

 

На другому етапі розслідування вдалося вияснити не тільки відсутні ланки, але і розкрити невідомі сторінки загадкових убивств професора і його дружини-простачки. Ця історія розпочалась ще в восьмидесятих роках минулого століття. Тоді, тепер вбитий професор, будучи ще доцентом кафедри астрономії, захоплювався туризмом. В одному з походів при підйомі на Ай-Петрі він загубився, простіше – зник, як ніби крізь землю провалився. Товариші із пошукової групи знаходили в різних місцях його речі. Спочатку із тих, які зазвичай учасники всяких експедицій носять в рюкзаках. Потім знахідки стали викликали підозру, що з ним могло скоїтись щось незрозуміле і страшне. Знайшовся його пустий рюкзак, потім взуття, причому все на відстані, пасок до штанів, окремо самі штани, окремо сорочка і окремо білизна. Друзі вирішили, що він збожеволів. Залишатися голим в таких умовах означало прирікати себе на вірну загибель. Але він продовжував пересуватися і залишати всілякі мітки, які означали, що він ще живий. В думках товаришів виникали різні версії, навіть припускали, що з’їхав з глузду, але всі схилялися до більш ймовірної – викрадений сніговою людиною, хоч і слідів  її не знаходили. Залишалася тільки надія на чудо в його порятунку, бо навіть з гвинтокрилів ніяких його слідів виявити не вдавалось. Абсолютно ніяких, в той час як на землі сліди явно вказували на те, що вони залишені саме пропалим і залишені для пошуковиків. Щось не складалося: здоровий глузд і божевілля пліч-о-пліч та ще випереджальне пересування. Здавалося, ведеться якась гра. Але несподівано слід обірвався, і друзі почали шукати вже труп, хоч би останки, але нічого подібного, що могло б вказати на присутність в такому місці людини, навіть коли вона з’їхала з глузду, знайдено не було. Вдруге викликаними

гвинтокрилами знову доцента не було знайдено.

 

Яким же було дивування друзів вчорашнього доцента, коли вони зустріли його в личині професора в інституті. Він нікого не впізнавав, як ніби не він ходив з ними туристським маршрутом. Складалося враження, що в нього була повна амнезія.  З ним примусово було проведене повне обстеження. Його відповіді психіатрів ставили в глухий кут – абсолютно здоровий! Детектор брехні підтверджував – правдоносець! В службі безпеки йому не повірили і по рекомендації товаришів  з цього держоргану новоспеченого професора попросили геть з інституту, встановивши йому мінімальну пенсію по інвалідності.

 

Вчорашній астроном тим часом переключився на уфологію, став відомим в певних кругах, знову ж таки, не без державної підтримки.  Діагноз йому був поставлений тільки «тими, кому потрібно» остаточний – шизанутий.

 

Незабаром шизанутий професор придбав уже відомий дім у відомому місці на невідомо де і як отримані гроші. Одружився і остаточно переключився на уфологію. Бувало, і часто зникав невідомо куди і як, і так само з’являвся. Сусідам був відомий як збирач пляшок, ні з ким дружби не водив не сварився. Дружина більше розмовляла з кішкою чим з ним. Так і дожив до своїх літ, поки біографія трагічно не обірвалась.

 

Це все, що вдалося детективам занотувати в своїх записниках і що вдалося вивудити із кипи паперів вбитого професора підозрілою старою з кішкою. Папери професора були найдені детективами в колясці К-750 на стоянці біля кафе, коли їм пощасливило схопити зловмисників. Подальша доля жорстокої старої з кішкою  склалася трагічно.  Вона завинила перед своїми патронами – не справилася з своїм завданням і виправдалася … харакірі. Кішка покінчила з собою в інший спосіб. Вона також покінчила самогубством – повісилася поруч з старою.

 

 Коли детективи отримали змогу ближче познайомитися з паперами професора, в відділок навідалися схожі один на одного міцної статури три молодики в чорних окулярах з відомства, про яке краще умовчувати і не поширювати чутки. Вони вилучили під розписку про не розголошення таємниці всі професорські папери, всі матеріали розслідування загадкової справи детективами, в тім числі і їх записники з помітками. Ці молодики погидували заглянути в урну для сміття в кабінеті детективів, побажали лишитися, як завжди, з чистими руками при не чистій  совісті, і прорахувалися. Дещо таємне вилізло на зовні, а саме, про мутиломір-2, пристрій з необмеженими можливостями, принцип роботи якого не важко збагнути – варто вміти тільки «замутити». А це найголовніше.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *